Русини а Москалї/Як у нас взяли ся кацапи і на що вони є

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Русини а Москалї (1911
Як у нас взяли ся кацапи і на що вони є? (автор не вказаний)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
Видання: Чернівці: 1911.

Як у нас взяли ся кацапи і на що вони є?

Із прилученєм Буковини і Галичини до Австрийскої монархії дістали ся Русини під Австрию. Як завсїгди, так і тодї всї вони уважали себе самостійним народом, окремим від народу польского і росийского. Та в той час не було нагоди сего виявляти, бо наш нарід — подібно як і всї другі народи — стогнав під панщизняним ярмом.

Колиж в році 1848. знесено панщину і всї народи почали домагати ся для себе права жити своїм житєм, тодї і руська інтелїґенция закладає полїтичне товариство „Головну Руську Раду“. Отже та „Головна Руська Рада“ в своїй програмі виразьно каже, що

„Наш руський нарід у Галичинї, на Буковинї й Угорщинї разом з нашими братами на Українї в росийскій державі є самостійним народом, окремим від народу польского і росийского“.

Але найшли ся слабодухи, котрі видячи який наш нарід темний і бідний і як замагають нас просьвічені, богаті і могучі сусїди Поляки — почали зневірювати ся у власні сили, їх огорнув страх, що Поляки готові наш нарід зовсїм спольщити.

І вони стали оглядати ся за ратунком тай спинили очи на Росиї. Вони думали собі, що як скажуть, що ми а Росияни то оден і той сам нарід, — то тодї Росия заопікує ся нами і не дасть Полякам зробити нам кривду. До того в р. 1866. Австрия програла війну з Прусами і декому здавало ся, що Австрия туй-туй розпаде ся та що Галичину і Буковину забере Росия. Тодї вони, сподїваючи ся близького приходу Росиї, проголосили прилюдно перший раз в газетї „Слово“, що

„наш нарід і нарід росийский — се один нарід, а наша мова і мова росийска — се одна мова“.

Ось так то почало ся у нас москвофільство, то значить — повстала така партия, яка каже, що наш нарід і нарід росийский (московский) — то один нарід.

Але не дурний то вигадав, „чужими руками добре тілько грань вигортати“. Ми вже з істориї знаємо, як за „добра“ була для нас Москва і як угнїтали нас, нищили і рабували росийскі царі. Їм нїколи і в гадцї не було нам помагати, — а навпаки вони завсїгди стреміли до того, щоби нас завоювати. Як би наш нарід був спустив ся на чужу поміч росийску, то ще й сегодня був би нїчого не доробив ся. Але між нашим народом було чимало людий великого серця і твердої волї, що вірили в живучість свого народа, — вірили, що власними силами зможемо осягнути красшу долю. — Вони взяли ся до працї і орґанїзациї і довели до того, що сегодня наш нарід далеко поступив наперед і вже так стоїть твердо о власних силах, що анї Поляки анї Волохи анї Москалї, анї хто небудь инший не зможуть єго захитати.

А тимчасом, як би наш нарід чекав був на поміч від Росиї від „білого царя“, — то сегодня ми були би такі бідні і слабі, що наші сусїди легко нас замогли би. — Так отже наука з того, аби не спускати ся на нїкого, на нїчию поміч, — тілько на себе самого, на свої власні сили. „Не спускай ся Грицю на дурницю!“

Тому, що старі чекали на благодать, яка сплине від царя росийского, — а молоді власними силами бажали здобути нашому народови красшу долю, — то „москвофільску“ партию тоді звали також „старорускою“, а нашу партию „молодою“.

„Старорусини“ вправдї були в блудї, але в душі не були нечесні. Вони завсїгди уживали своєї рідної мови, тілько писали етимольоґією тому, бо і Росияни так пишуть. Богато з них з часом нарозуміло ся, пізнало свій блуд і „вступило на путь праведних“, себ то повернуло до нас. Богато ще поверне, як переконає ся, що по нашій сторонї правда.

Але в послїдних часах в Галичині і на Буковинї повстали инакші москвофіли і з иншими цїлями, а стало ся се ось як:

Московский цар дуже захланний. Єму ще за мало тих великих країв, які давить під своєю рукою; — він хотїв би ще дістати Галичину і Буковину. Отже скликав він нараду, як би ті наші краї дістати в свої руки. Рада в раду — вкінци урадили так: Московскі князї, пани і правительственні люди заснували товариства („общества“) для ширеня росийщини між нашим народом і удержуваня росийских шпіонів.

Всюди найдуть ся такі люди, що за гроші і рідну маму продадуть. Отже такі запроданцї найшли ся і у нас. В Галичинї їх більше, а на Буковинї ледве кілька. В Галичинї між ними веде верх адвокат др. Дудикевич (якого називають всюди „росийским амбасадором“), а на Буковинї панотець Богатирець.

Сей панотець видавав в Станівцях горішних (на Буковинї) ґазету „Православную Русь“. Він поїхав разом з иншими кацапами до Росиї аж до Москви та Петербурга, щоби єднати ся з ними. Самі росийскі часописи писали, що Богатирець перед Москалями і московским правительством дуже нарікав на австрийскі порядки, хвалив росийский лад, жалував за тими часами, коли то частина Галичини і Буковини короткий час належала до Росиї і висказував надїю і утїху, що єще прийде той час, як Москаль забере і Галичину і Буковину. Наше правительство переконало ся, що Богатирець враз із цїлою своєю партією рад би, щоби московский цар розбив нашу державу Австрию і забрав Галичину і Буковину! Се вже була зрада! Се вже було зломанє присяги, бо він як панотець присягнув вірність нашому цїсареви. За се єго скинули з пароха. Та лише з милосердя для єго жінки і четверо дїтий лишили єго сотрудником у Веренчанцї.

Тут бачимо велику ріжницю між давними „старорусинами“ — а теперішними москвофілами, чи радше „ряними Москалями“. (Москалїв називає наш нарід „кацапами“, тому і таких людий, що відлучують ся від нашого народу та тягнуть до Москаля — називають також „кацапами“, а ту партию то називають „кацапскою партиєю“). — Отже давні „старорусини“ не покидали своєї рідної мови; вони говорили і писали по нашому. Але теперішні кацапи — то плачені московскі наймити. Вони за росийскі рублї покидають вже нашу мову, вирікають ся своєї рідної Матери, — вони захвалюють росийский лад і взагалї підготовляють ґрунт до приходу Москаля. Теперішні кацапи навіть не люблять давних „старорусинів“ і поборюють їх всїми способами.

І коли старі москвофіли мали яке таке бажанє працювати для добра свого народу, то теперішним се і не в голові. Теперішні москвофіли є запроданцями росийского уряду. Вони за росийскі гроші мають ширити між нашим народом ідею росийского царизму, мають баламутити наш нарід, вносити між него роздор і на кождому кроці розбивати єго сили. Загалом мають працювати на шкоду нашого народу. Росийский уряд хоче, аби нарід наш, що є в Австриї, був темний, подїлений на ворожі табори, тай щоби був слабий. Тодї легше з таким народом в разї чого справити ся. Ось яка то цїль теперішних москвофілів і ось яка їх підпольна, підла робота. Вони зрадники нашого народу, бо за гроші хотять запродати єго свободу і волю, єго сьвідомість і щастє.

Ми вже нераз і не два переконали ся і цїла істория показує, що ми а Москалї то не є все одно, — що ми окремий нарід а Москалї також окремий нарід. Ми далї наглядно переконали ся, що наша мова — а мова росийска (московска) — се не є одна і та сама мова.

Остає ще одна справа. Кацапи найгірше лютять ся на то, що ми Русини називаємо себе Українцями. Що ся назва слушна, то самі вже переконалисте ся. Як знаєте, головна часть руської землі находить ся в полудневій части росийскої держави і там живе головна сила бо 26 мілїонів нашого народу! Та частина рускої землі зоветь ся Україною, а живучі там Русини є всї православні і називають ся Українцями! Назви: „Русини“, або „Руснаки“ уживають тілько 4 мілїони наших людий, що мешкають на Буковинї, в Галичинї і на Угорщинї, то б то лише в австрийській части нашої землї.

Звичайно водить ся так, що на означенє одного народу уживає ся лише одного імени, щоби уникнути баламуцтва, щоби не виходило гей би то дві назви означають два ріжні народи. Тому годї нам придержувати ся на дальше того, щоби в Австриї звати себе Русинами а в Росиї Українцями! Одні і другі, Українцї, Русини, — се один і той самий народ!! Тому треба доконче рішити ся на одну спільну назву. А пристанемо на таку назву, якої уживає більшість нашого народу. Тому називаємо себе Українцями, після найбільшого руського краю: України.

Вороги сеї назви кажуть, що Україна то назва краю, проте лише ті можуть називати себе Українцями, котрі живуть на Українї. А кажуть так лише ті, що хотять нас баламутити, або самі не знають, як дїєть ся де инде в сьвітї. Так наприклад Італїя є також назвою краю а Італїйцями (Талїянами) зовуть себе також ті мешканцї Тиролю, Швайцариї і других країв, котрі говорять тою самою мовою, що і мешканцї Італії. Так само Іспанїя є назвою краю, а Іспанцї є і в Арґентинї і Мехіцї і других краях. Тим то й нїчого дивного, коли мешканцї Буковини і Галичини, що говорять тою самою мовою, як і властиві Українцї, будуть себе називати також Українцями.

Отже наш нарід, котрий тільки горя перебув, — котрий тільки крови проляв, тільки мук натерпів ся в боротьбі з Москвою і з другими хижими сусїдами за волю і независимість свою, — наш нарід не дасть ся збаламутити платними росийскими аґентами, якими є теперішні „кацапи“.

Ще, як нарід наш був темний не просьвічений, то московским наймитам удавало ся декого збаламутити і збити з правої дороги. Але тепер просьвіта ширить ся постійно: в школах, в читальнях, в других товариствах, через ґазети і книжки — тепер люди приходять до власного переконаня тай не дають кацапским запроданцям вести себе на ланцуху, як воли на заріз.

Кацапскі запроданцї найбільше боять ся просьвіти і науки і тому в своїх кацапских ґазетках заказують своїм людям читати щиро народні просьвітні ґазети і книжки а „україноманьских аґітаторів“ (так вони називають наших передових людий) кажуть буками гнати від своїх хат. Московскі наймити думають в той спосіб закрити правду перед нашим народом, бо як нарід не буде читати ріжних ґазет і книжок і не буде слухати розумних слів своїх провідників, — то очевидно лишить ся темний, — а кацапам того тільки треба, бо „в мутній водї добре рибу ловити“; — тай злодїй іде красти в ночи а не в день.

Миж кажемо: читайте богато, читайте всьо; але всьо розберіть своїм розумом — всьо добре і справедливе та хосенне приймайте, — а всяку брехню, зраду і кириню відкидайте від себе, аби не затроювала Вашого серця!!

Так то ми пізнали як взяли ся у нас кацапи і пізнали на що вони є. Ми переконали ся, що се московскі запроданцї, які за росийскі рублї вислугують ся росийскому цареви, а щоби підготовити ґрунт Москалеви, то між нашим народом роблять кириню, ширять ненависть, роз’єднують нарід та не допускають до просьвіти.

Але даремна ваша подла робота, погані киринники і московскі запроданцї! Годї долонею закрити сонце! Хоть ви сего не бажаєте, але воно сьвітити ме і огрівати. І під єго теплими, животворними лучами стоплять ся послїдні леди кацапского баламуцтва, — настане весна!...

І весь наш україньско-руський нарід з’єднаний в одну велику могучу сьвідому громаду, як той непереможний велитень отрясе ся із всїлякого польского, росийского і волоского нахабства — стане до чесної і витревалої працї на своїй рідній ниві і стане паном в своїй хатї.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.