Словарь української мови (1924)/кувати
| ◀ кування | Словарь української мови К кувати |
куватися ▶ |
|
Кува́ти, кую́, є́ш, гл. 1) Ковать. Князь Борис все плуги кував та людям давав. Ном. № 661. 2) Подковывать (лошадь). Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. 3) Заковывать (въ цѣпи). 4) Чеканить. Достав мальовану тацю, сріблом ковану. К. ЧР. 42. 5) Наковывать (мельничный жерновъ). Мнж. 481. 6) Куковать (о кукушкѣ). Не сивая зозуленька в темнім лісі кувала. Макс. 7) — ре́чі недо́брії. Злословить. А тим часом вороженьки чинять свою волю: кують речі недобрії. Шевч. 8) — ли́хо. Причинять зло, вредъ. От яке лихо сі шинкарі кують. Г. Барв. 291.