Словарь української мови (1924)/куль
| ◀ кулка | Словарь української мови К куль |
кульбаба ▶ |
|
Куль, ля́, м. 1) Вымолоченный снопъ. Дав йому він в'язочку сіна і куль соломи і міх полови. Ном. Употребл. для солом. кровель. Купила дві копи кулів. Батько, де текло, кришу поладив. Г. Барв. 249. 2) Связка камышу. В костер кладуть 30 кіп очерету, а в копі — 60 кулів. Павлогр. у. 3) Палка или конусообразный обрубокъ, употребляемый въ дѣтской игрѣ того-же имени. Ив. 22. 4) Родъ жгута, свернутаго изъ сви́тки, которымъ бьютъ во время дѣтской игры въ крам. Ив. 43. Ум. Ку́лик.