Словарь української мови (1924)/купець
| ◀ купецтво | Словарь української мови К купець |
купецький ▶ |
|
Ку́пець, пця, м. Кучка, толпа. Коло його хлоп'ят і дівчаток купець О. 1861. IV. 147. Употребляется въ творительн. падежѣ какъ нарѣчіе: ку́пцем. Всѣ вмѣстѣ, всѣмъ обществомъ, толпою. Жив він (Квітка) найбільш у городі; купцем горнулось до його найкраще харьківське товариство. К. Г. Кв. XV. До мене хлопці з усіх кутків так і купляться купцем. Г. Барв. 223.
Купе́ць, пця́, м. 1) Купецъ. І по купцях, і по панах пішла про неї слава всюди. Гліб. Ось слухай но, купче! Каменец. у. 2) Покупатель. Найдеться купець і на дірявий горнець. Ном. № 5209. Ум. Ку́пчик. Дочку Галю заміж дала, дала ж вона за купчика. Нп.