Словарь української мови (1924)/кут
| ◀ куся | Словарь української мови К кут |
кутання ▶ |
|
Кут, та, м. 1) Уголъ. Запалю я крайню хату на всі штирі кути. Гол. IV. 448. Мого Василя поховали за цвинтарем у куті. Федьк. Язичок мельне та й у кут, а губу натовчуть. Ном. № 1122. 2) Пространство земли въ углѣ, образованномъ двумя сливающимися рѣками. Зробила той кут якась річка самотека, павши у річку Остер. К. ЧР. 257. 3) Свиной хлѣвъ. Вх. Лем. 430. См. Кутець. 4) Родъ дѣтской игры. Ив. 46. См. Куток. Ум. Ку́тик, куто́к.