Словарь української мови (1924)/луб
| ◀ лоюватіти | Словарь української мови Л луб |
лубарь ▶ |
|
Луб, бу и ба, м. Лубъ, кора (съ липы и нѣкоторыхъ другихъ деревъ). Гроші сховані під дубом, накриті лубом. Ном. № 1485. Лу́бом стоя́ти. Быть твердымъ какъ лубокъ (объ одеждѣ, вообще о тканяхъ). Воно (одежа) лубом на нас і стоїть, аж тіло дере. Г. Барв. 173. Дощ ллє як з лу́ба. Дождь какъ изъ ведра. Ном. № 573. Ум. Лубо́к, лубо́чок.