Словарь української мови (1924)/луг
| ◀ луб'янка | Словарь української мови Л луг |
лугарик ▶ |
|
Луг, гу, м. 1) Лѣсъ на низменности, низменность, поросшая лѣсомъ. Шевч. 233. Через темні високі луги ясним соколом перелини. КС. 1882. XII. 496. Ой не шуми, луже, зелений байраче. Мет. 92. У зеленім темнім лузі червона калина. Мет. 97. 2) Щелокъ. У понеділок не можна лугу спускати. Грин. I. 17. 3) = Луговина. Вх. Зн. Ум. Лу́женько, луже́чок, лужо́к. Дай же мені, Боже, з того луженька вийти, на береженьку стати. Рк. Макс. Ой у лісі, у лужечку терен процвітає. Чуб. V. 254.