Словарь української мови (1924)/любко
| ◀ любка | Словарь української мови Л любко |
люблений ▶ |
|
Любко́, ка́, м. Милый, любовникъ. Котра мого любка любить. Гол. III. 453. Не велика поточина луги ізмулила; хвалилася ледачина: любка вітлюбила; так би она дочекала світа біленького, чи в'на буде обнімати мого миленького. Гол. II. 427. Ум. Лю́бонько. Ой Романе, Романоньку, що ж тя болить, мій любоньку? Гол. I. 158.