Словарь української мови (1924)/лягати
| ◀ лявр | Словарь української мови Л лягати |
ляги ▶ |
|
Ляга́ти, га́ю, єш, сов. в. лягти́, жу, жеш, гл. 1) Ложиться, лечь. Так мені жилося: устаю — плачу і лягаю плачу. МВ. II. 15. Лучче мені та гіроньки копати, аніж мені з нелюбом та спати лягати. Мет. 260. Високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло. Шевч. 48. Курява лягає. Шевч. 89. Субота — не робота: помий, помаж та і спати ляж. Ном. № 542. Еней на піч забрався спати, зарився в просо, там і ліг. Котл. Ен. 2) Только сов. в. Умереть. Робила цілий вік панам, та мабіть ляжу як кістка гола. Ном. № 1520. 3) Заходить, зайти (о солнцѣ). Лягло сонце за горою, зорі засіяли. Шевч. 53.