Словник української мови (1927)/кума
| ◀ кум | Словник української мови К кума |
кумак ▶ |
|
Кума́, ми́, ж. Кума. Багатий шепче з кумою, а вбогий — з сумою. Ном. № 1594. Ум. Кума́сенька, кума́ся, ку́мка, ку́монька, ку́мочка, ку́мця. Куди се ти, кумасенько, біжиш? Гліб. Ой щучечки за-для кумочка, а карасі за-для кумасі. Посл. А сам пішов до кумоньки. Лукаш. Вмілисте, кумцю, варити, та не вмілисте давати. Ном. № 11967.