Словник української мови (1927)/куняти
| ◀ куня | Словник української мови К куняти |
кунячий ▶ |
|
Куня́ти, ня́ю, єш, гл. Дремать. Мале дитя коло його на сонці куняє. Шевч. Куняє й наливає, наливає — випиває, випиває і куняє, свого віку козацького доживає. Ном. № 11730.