Словник української мови (1927)/кура
| ◀ кур | Словник української мови К кура |
курай ▶ |
|
Кура́, ри́, ж. 1) Пыль. Кура встає шляхом. Мир. ХРВ. 128. Куру́ підня́ти. Переносно: завести ссору. Чорт батька зна, з чого таку куру підняли. Стор. 2) Мятель. В сніжну зіму, як нема кури, отара виходить в степ. О. 1862. V. Кух. 30.
Ку́ра, ри, ж. Курица. На Юра сховається в житі кура. Ном. № 436. Кура кудкудаче. Вх. Лем. 429. Моя кура жовтобура, ще й чубок, і на правій ніженьці мотузок. Нп. Кури сокочуть, у міх не хочуть. Ном. Усі кури на сідалі. Мет.