Словник української мови (1927)/лановий
| ◀ ланове | Словник української мови Л лановий |
ланок ▶ |
|
Ланови́й, а́, е́. 1) Поземельный. 2) м. Надсмотрщик за полевыми работами. А потім ягнята приснились у житі; лановий біжить та б'є мене добре і ніби, проклятий, свитину здирає. Шевч. 564. Дівчата на луці гребли… Найкращая з всього села, давненько вже у яр пішла, узявши глечик, та й немає; а лановий і не шукає, мов і не бачить. Шевч. 454. 3) Полевой сторож. Тпрру! — став жид під коливоротом. Лановий, постогнуючи, виліз з куріня ворота відчиняти. Св. Л. 309.