Словник української мови (1927)/лущити
| ◀ лущина | Словник української мови Л лущити |
лущитися ▶ |
|
Лу́щити, щу, щиш, гл. Снимать кору, шелуху, кожицу (с плодов, яиц). 2) Колотить. Піймав і давай лущити йому боки києм. О. 1862. X. 36. Запорожці… татар і туркоту лущать. Стор. МПр. 43. 3) О деньгах: брать. Лущитимуть з нас грошики, та й ні гадки! Мир. ХРВ. 386.