Словник української мови (1927)/любка
| ◀ любісько | Словник української мови Л любка |
любко ▶ |
|
Лю́бка, ки, ж. 1) Милая, дорогая. Ой мамко любко! моя мамочко! Ном. № 7837. 2) Возлюбленная. Добри-вечір, мила, добри-вечір, любко! Чуб. V. 139. Оженися, мій синочку, візьми собі любку, цілуй її, милуй її, як голуб голубку. Чуб. V. 32. 3) Раст. а) Orchis latifolia. ЗЮЗО. I. 130. См. Лю́бжа. б) Orchis sambucina, — purpurea. ЗЮЗО. I. 171. в) Мн. Любки́. Раст. Orchis militaris. ЗЮЗО. I. 130. Зілля таке: любки зветься. Як хоче дівчина, щоб парубок любив, так у чому небудь і дає йому тих любок. Черниг. у. Ум. Лю́бонька, лю́бочка. О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете? МВ. I. 171. Діти помітили, жалують мене: тіточко-любочко! чого ви журитесь? МВ. I. 11.