Словник української мови (1927)/марно
| ◀ марніти | Словник української мови М марно |
марновірство ▶ |
|
Ма́рно, нар. Попусту, напрасно, без пользы; тщетно. Літа мої молодії марно пропадають. Шевч. 43. Як марно нажив, так марно й піде. Ном. № 7213. Марно перегоріло і перетліло моє життя. Левиц. Ум. Марне́нько. Як батька покинеш, марненько загинеш. Лукаш. 10.