Сорок лїт діяльности Просьвіти/Поміч краю і держави для „Просьвіти“
| ◀ Добродїйна дїяльність „Просьвіти“ | Сорок лїт діяльности Просьвіти Поміч краю і держави для „Просьвіти“ |
Чим була „Просьвіта“ для нашого народу доси і чим вона повинна бути в будучности? ▶ |
|
Новочасна держава, побираюча від своїх горожан податки, потрібні на державні цїли, якусь часть з тих податків призначує на підпомогу товариств, що працюють для добра суспільности. Не є се очевидно нїяка ласка, тільки радше обовязок держави, який лежить в її власнім інтересї, бо чим висше стояти ме суспільність що-до просьвіти і добробуту, тим лїпше буде вона сповняти ті вимоги, які кладе до неї держава.
Маючи все те на увазї, перший видїл „Просьвіти“ з огляду на те, що „Просьвіта“ працює для загального добра, на внесенє члена видїлу д-ра Сушкевича ухвалив звернути ся до краєвого сойму з просьбою о удїленє підпомоги з краєвих фондів, на які складає свій гріш і наш нарід, платячи податки. Наслїдком сеї просьби Краєвий Видїл, якому сойм передав сю справу до рішеня, ухвалив для „Просьвіти“ запомогу на рік 1870 в сумі 2.000 кор. До такого рішеня причинив ся в значній мірі тодїшнїй віцемаршалок сойму Юлїян Лаврівський, за що видїл „Просьвіти“ подякував йому через окрему депутацию. Незабаром після того Лаврівський вписав ся в члени „Просьвіти“, а другі загальні збори, як уже знаємо, вибрали його головою товариства.Від тепер „Просьвіта“ побирала що-року меншу або більшу запомогу з краєвих фондів, обертаючи її головно на видаванє шкільних книжок.
Так було аж до 1876 р. Та в маю сього року підчас соймової сесиї виступив польський посол Поляновский в острій промові проти удїлюваня запомог для руського театру і для „Просьвіти“, закидуючи обом сим інституциям, що вони ширять „схизму“, а „Просьвіта“ ще й суспільну ненависть, підбурюючи хлопів проти панів. Свої закиди проти „Просьвіти“ пос. Поляновский опер на виписках з видавництв „Просьвіти“: „Що нас губить“ і „Ластівка“, перекрутивши їх по свому. Наслїдком сеї промови сойм тільки кількома голосами більшости ухвалив таки удїлити запомогу „Просьвітї“. Ся справа очевидно знайшла відгомін і поза соймом і польська преса счинила великий крик проти „Просьвіти“.
Виступ Поляновского в соймі був 26 мая, а 27 мая були загальні збори „Просьвіти“. Зборам проводив тодїшнїй голова Володислав Федорович. Привитавши зібраних, перейшов він до подїї в соймі і збивши всї закиди Поляновского, сказав отсї сьмілі слова:
„ „Просьвіти“ є товариством від нїкого незалежним. Коли вона приняла на себе труд видавати шкільні книжки, то робить се тільки для добра свого народу, а з гроший, котрі край має обовязок давати на видаванє шкільних книжок, здає точні рахунки. А що-до видавництва популярних книжочок, то „Просьвіта“ стоїть під опікою лиш одного права. Що вільно писати Полякам або Нїмцям, те писати не може бути заборонено Русинам. Анї посол Поляновский анї сойм не мав права цензурувати популярних видань. Однакож, щоб увільнити „Просьвіту“ на будуче від таких закидів неприхильних людий, я відступаю і дарую „Просьвітї“ 12.000 золотих (т. є. 24.000 кор.), заінтабульованих на маєтку Клебанівка, і сподїваю ся, що товариство запомоги при таких понижаючих обставинах не прийме. „Просьвіта“ є товариством людий незалежних, що мають задачу працювати для материяльного й морального піднесеня свого народу. „Просьвіта“ не оглядаєть ся нї на пана Поляновского, нї на сойм, нї на раду державну, тільки на сей 20-мілїоновий нарід, для котрого є вона осередком народного житя, котрого вона є серцем і головою. Лиш сей нарід, а не хто другий є наш судия. І сей нарід дав нам уже доказ довіря, розкупивши в сїм роцї 30.000 популярних книжочок“.
Отсю промову приняли збори грімкими оплесками і подякували свому голові за такий щедрий дар, а опісля ухвалили не приймати краєвої запомоги. Виконуючи сю ухвалу, видїл вислав до сойму письмо, підписане головою Володиславом Федоровичем і членом видїлу Володимиром Ганкевичем, заявляючи, що „Просьвіта“ зрікаєть ся ухваленої соймом запомоги, не хотячи дати приводу інсинуациям, що приймаючи запомогу приймає вона також якісь обовязки для кого иншого, а не для свого сторонництва. „Просьвіта“ — було сказано далї в тій заяві — має обовязки лише для свого народу і почуваєть ся до відповідальности тільки перед своїм сторонництвом, а над собою признає тільки власть конституцийних законів і монарха.
З того часу аж до 1884 р., себто через 8 лїт „Просьвіта“ нїякої запомоги з краєвих фондів не діставала. Аж в 1884 р. сойм без її просьби ухвалив її на видавництва 2.000 кор. запомоги, яку опісля кілька разів підвисшав, так що тепер та сума виносить 6.000 кор., а на рік 1909 ухвалив сойм підвисшити ту субвенцию на 8.000 кор. .djvu_66_converted.jpg)
І так на засїданю сойму 16 лютого 1898 р. посол Цєлєцкий, вступаючи в слїди посла Поляновского, поставив внесенє, щоби „Просьвітї“ відібрати краєву запомогу, бо вона ширить ненависть до Поляків. Ту „ненависть до Поляків“ доглянув посол Цєлєцкий головно в книжочцї про Богдана Хмельницького і його повстанє в 1648 р.
По довшій дискусиї, в котрій між иншими виступив в оборонї „Просьвіти“ також еп. Чехович, сойм ухвалив, що Краєвий Видїл має виплачувати „Просьвітї“ запомогу, переглянувши її видавництва.
З приводу тої дискусиї і тої ухвали сойму Головний Видїл „Просьвіти“ оголосив зараз в часописях заяву, що товариство „Просьвіта“ як з одної сторони, придержуючи ся свого статута, не виступає ворожо проти жадної народности анї проти якої-небудь суспільної верстви в краю, а його дїяльність прямує виключно до просьвіти і піднесеня добробуту руського народу, так з другої сторони, поучуючи руський нарід про його минувшість, мусить історичні подїї подавати вірно; до побираня підмоги з фондів, складаних цїлим краєм, отже і руським народом, „Просьвіта“ уважає себе управненою тим більше, що й польські товариства з подібними цїлями побирають з тих фондів такі запомоги, тільки в більшій мірі, а проти контролї чинників, не вказаних законом або статутом товариства, „Просьвіта“ застерігаєть ся.
Коли-ж Краєвий Видїл повідомив „Просьвіту“ про ухвалу сойму окремим письмом, Головний Видїл „Просьвіти“ відповів на се письмо згідно з наведеною публичною заявою в часописях.В мартї 1899 р. підчас засїдань сойму посол Цєлєцкий знов виступив ворожо проти „Просьвіти“. В відповідь на се Головний Видїл ухвалив упросити посла д-ра Теофіля Окуневського, щоб він іменем „Просьвіти“ зложив у соймі таку заяву:
„1) Товариство „Просьвіта“ подало о краєву субвенцию на тій основі, що воно, сповняючи вірно таку цїль, як ширенє просьвіти і піднесенє добробуту руського народу, уважає себе управненим до побираня підмоги з фондів, складаних цїлим краєм, отже й руським народом, тим більше, що й другі подібні товариства, як „Macierz polska“, „Kolka rolnicze“ і т. и. побирають також підмогу з тих фондів, і то ще в значно більшій мірі тай без всяких умов.
2) Товариство „Просьвіта“, відпираючи (інсинуациї, будьтоби воно прямувало до ширеня племінної ненависти, а зазначуючи, що при поучуваню руського народу про його історичну минувшість придержуєть ся воно тої засади, щоб історичні подїї подавати вірно, може признати право контролї над собою лиш тим чинникам, що вказані законом або статутом товариства, як се вже минулого року Краєвому Видїлови заявило“.
По вложеню отсеї заяви сойм ухвалив для „Просьвіти“ запомогу під такою самою умовою, як попередного року.
Сї напади посла Цєлєцкого на „Просьвіту“ мали такий наслїдок, що в 1899 р. підмоги „Просьвітї“ не виплачено. Так само не виплачено їй підмоги в роцї 1902, сим разом за „ширенє племінної і суспільної ненависти в книжочці „Русь-Україна і Московщина“ Льонґіна Цегельського.На сегорічній осїнній соймовій сесиї посол Цєлєцкий знов накинув ся на „Просьвіту“, за що дістав слушну відправу від посла д-ра Костя Левицького.
Від 1904 р. дістає „Просьвіта“ з краєвих фондів також запомогу на цїли господарсько-промислові.
В кінцї в 1907 р. нашим парляментарним послам удало ся виєднати для „Просьвіти“ також підпомогу центрального правительства на економічні цїли в сумі 30.000 кор, з чого 15.000 кор. Товариство вже одержало.
Взагалї підмога з краєвих фондів, удїлювана „Просьвітї протягом 40-лїтнього її істнованя представляєть ся ось-як:
На видавництва „Просьвіта“ дістала в 1870 р. 2.000 кор., в 1871—1872 р. по 4.000 кор. в 1873 р. 10.000 кор., в 1874 р. 6.000 кор., в 1875 р. 4.000 кор., в 1884 -1891 р. по 2.000 кор., в 1892—1893 р. по 3.000 кор., в 1894—1896 р. по 4.000 кор., в 1897—1907 р. (з вимком років 1899 і 1902, в яких Краєвий Видїл не виплатив субвенциї) по 6.000 кор. — разом 118 тисяч корон.
На цїли господарсько-промислові дістала „Просьвіта“ з краєвих фондів в 1904 р. 1.330 кор., в 1905 р. 2.500 кор., в 1906 р. 6.085 кор., в 1907 р. 10.390 кор. — разом 20 тисяч 305 корон.
Значить, до кінця 1907 р. підпомога для „Просьвіти“ з краєвих фондів виносила 138.035 кор.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|