Сорок лїт діяльности Просьвіти/Що робили Головні Видїли „Просьвіти“?
| ◀ Статути „Просьвіти“ | Сорок лїт діяльности Просьвіти Що робили Головні Видїли „Просьвіти“? |
Члени „Просьвіти“ ▶ |
|
Кожде товариство з природи річи мусить розвивати свою дїяльність в отсих двох напрямах: 1) сповнювати задачі, які поставило собі за цїль, і 2) старати ся о придбанє засобів, потрібних для сповненя своєї задачі, для осягненя своєї цїли.
Так само розвивала ся й дїяльність „Просьвіти“. Поставивши собі за цїль ширенє просьвіти і піднесенє добробуту нашого народу, розвивала вона для осягненя тої цїли відповідну дїяльність видавничу, економічну і добродїйну. А щоб мати засоби, потрібні до осягненя тої цїли, старала ся вона о приєднуванє нових членів, закладанє філій і читалень, а також о грошеві фонди, о придбанє і побільшенє свого маєтку, без якого нїяка дїяльність не була-б можлива.
Про всї ті роди дїяльности „Просьвіти“, які тут вичислено, ми ще розкажемо докладнїйше, але перед тим перейдемо в загальних рисах цїлу історию дїяльности „Просьвіти“ від її заснованя аж до нинї, розказуючи, що робили Головні Видїли „Просьвіти“ під проводом свого кождочасного голови.
Першим головою „Просьвіти“, як уже знаємо, був Анатоль Вахнянин. Під його проводом перший Головний Видїл почав робити перші кроки для сповненя задач, які собі назначило новозасноване товариство.
Щоби приєднати для новозаложеного товариства прихильність і поміч цїлого руського загалу, перший видїл видав відозву до Русинів з написом „Дорогі Родимцї“ з датою 11 лютого 1869 р., де вияснює причини, які довели до заложеня товариства, відпирає клевети, які вже були кинули вороги на молоде товариство, викладає цїли товариства і способи до осягненя тих цїлий та вкінцї .djvu_16_converted.jpg)
„Галицькі Русини, — читаємо в нїй, — зачавши нове житє в 1848 р., через 20 лїт, котрі з накладом минули від того часу, мало поступили наперед, в розвою своєї народности. Правда, побільшила ся через той час руська інтелїґенция, — окрім руських сьвящеників маємо тепер руських учителїв і урядників, маємо руські часописи, руські товариства, а по части руську мову в школах, — але цїлий той поступ проявляєть ся лише в висших верствах народу, в тих верствах, в котрих непостійність при народнїм прапорі істория давнїйших часів так сумно нам доказала. Наша маленька, з самих майже зависимих людий зложена інтелїґенция не може нам нїяк дати запоруки на будучність: внїшні, народнїм інтересам несприяючі обстанови могли би в кількох роках публичне житє Русинів пригасити, а в кількох десятках лїт руську інтелїґенцию винародовити. Задля того давно вже узнали ми потребу: цїлий нарїд, цїлу масу простого люду, котрий нещасливою долею більше як у инших народів підупав, двигнути і до пізнаня привести, і на тім людї, котрий уже дав докази своєї твердости, оперти будучність нашої народности.
„Однак від 1848 р. що зробили ми для того люду? яка наша праця і які її наслїдки? Ото справа нашого народу по містах і місточках стоїть далеко гірше, а по селах не лїпше, як по знесеню панщини! Морально наш нарід — при всїй ревности нашого духовенства — не много ще піднїс ся, інтелектуально майже зовсїм не просьвітив ся, полїтично не дійшов ще до пізнаня себе, ба по містах в тих двох десятках лїт більше відчужив ся від своєї народности, нїж перед тим в цїлім столїтю, а й материяльно, мимо даної свободи, він не двигнувся.
„Яка-ж тому причина? По великій части, правда, нещасливі обстанови, котрі не від нас зависли: абсолютизм не дозволив нашій інтелїґенциї розвинути всї сил для добра простого народу; централїзация в школах не давала хіснувати в них нашим селянам; великі тягарі ріжного роду, котрі нарід поносити мусить, утруднюють йому піднести ся материяльно. Але при всїм тім не менша вина спадає й на нас самих, котрі не зробили того, що — хоч і в неприязних часах — зробити було можна. Ми, правда, заявляли много доброї волї і патріотизму, звертаючи нашу увагу на те, щоб як найскорше утворити численну інтелїґенцию, щоб пославити ся лїтературою такою як у других народів, щоб оснувати руський театр, щоб мати руські ґімназиї і унїверситет, — однак за найважнїйше дїло, за справу народньої просьвіти, котра становила би непохитну підвалину всїм тим придбаням, ми до сеї пори мало дбали. Правда, ми поставили дві величаві інституциї для добра простого народу: завели над тисячу народнїх шкіл на цїлім просторі нашого краю і завязали окреме лїтературне товариство „Матиця“, котре по-при шкільну науку розширяло би також просьвіту між нашим народом. Але одно і друге не принесло до нинї сподїваних користий. Особливо народнї школи, сей найкрасший прояв нашої любови до народу, мало відповідають заложеній цїли. Їм недостає ще до тепер відповідних книжок, а й поза школою не знаходить руська дитина нїякого духового корму, через котрий самосьвідомість, моральність і добробут у народї могли би чим раз більше розвивати ся. „Показало ся в нас, що дїло народньої просьвіти не йшло тою дорогою, що в инших народів, як у Чехів або Сербів, котрі в однім поколїню вспіли перевести те, на що давнїйше складали ся цїлі віки. Бо коли в них завязані для просьвіти народу товариства („Матицї“) безнастанно працюють над осягненєм заложеної цїли, то наша „Матиця“, по довгій безчинности, залишила народню просьвіту… Таким дїлом стало ся, що наш нарід не поступив наперед, не тільки не набрав сьвідомости самого себе, але по части ще її утратив, а вслїд за тим між ним і нашою інтелїґенциєю починає робити ся перегорода. Тимчасом коли ми стоїмо на однім місцї або пускаємо ся на блудні дороги, в котрих може знов покажеть ся потреба завертати, — кругом нас двигаєть ся все, а „просьвіта люду“ стала нинї окликом і в тих народів. що не мають до того так наглячої потреби, бо иншу мають інтелїґенцию і иниший люд, нїж ми. Особливо в нашій Галичинї живо прямують до того. Кілька товариств, не нами завязаних і правлених, маючи просьвіту народню за цїль, старають ся впливати й на наш нарід і можуть, коли ми справу простого народу залишимо, повести його просьвіту неприродною дорогою[1]. Щоби отже те зло, котре вже через недбалість нашу зробило ся, направити, а иншому злу на будуче запобігти, щоби наш люд в народнїм дусї просьвічати і через те морально й материяльно підносити, а таким дїлом і цїлий карід двигнути, належало передовсїм або прямоване нашої „Матицї“ звернути на властиву дорогу і розбудити в нїй нове житє, або завязати инше товариство, котре цїль, покинену „Матицею“, приняло би за свою .djvu_20_converted.jpg)
З сих слів відозви пізнаємо наглядно демократичний, народолюбний напрям оснувателїв „Просьвіти“ які опирали весь наш національний розвиток на просьвіті і добробутї широких мас простого народу. Згадаємо, що автором сеї відозви був Юлїян Романчук.
Як ми вже знаємо, перший статут „Просьвіти“ означував як цїль товариства: пізнанє і просьвіту народу. Відповідно до того Видїл подїлив ся на дві секциї 1) етноґрафічну, яка мала заняти ся справою пізнаваня народу, т. є. збиранєм і видаванєм всїх плодів народньої устної словесности, і 2) просьвітну, яка мала заняти ся ширенєм просьвіти між народом.
Етноґрафічна секция істнувала дуже коротко, бо зараз другі загальні збори змінили статут в тім напрямі, щоб товариство заняло ся виключно ширенєм просьвіти, наслїдком чого етноґрафічна секция стала непотрібна. За той час поназбирувано і зложено в „Просьвіті“ богато етноґрафічних материялів, але „Просьвіта“ їх не видала сама, тільки відіслала при кінцї 1871 р. до Київа, де їх використали наші українські учені, що працювали в заслуженім для української етноґрафії „Південно-Західнім Віддїлї Ґеоґрафічного Товариства“.Секція просьвітна заняла ся від разу щиро видавництвом книжок для народу, а також шкільних учебників для руських ґімназий. При сїй нагодї мусїла вона рішити також справу правописи. Про все те буде ще докладно сказано.
Зараз в першім роцї істнованя „Просьвіти“ звернули ся до видїлу два польські товариства „dla oswiaty ludu“ (львівське і краківське) з предложенєм злучити ся з ними, одначе видїл не прихплив ся до сього предложеня і порішив зберігати незалежність товариства.
Перший видїл звернув ся також з петициєю до краєвого сойму в справі запомоги з краєвих фондів для „Просьвіти“. З того часу аж до нинїшного дня „Просьвіти“ — з меншими або більшими перервами — дістає такі запомоги.
В кінцї згадаємо, що перший видїл „Просьвіти“ взяв участь у вечерницях, устроюваних академічною молодїжию в роковини смерти Тараса Шевченка. Від того часу аж до нинї „Просьвіти“ що року бере участь в Шевченковім сьвятї у Львові, а трохи згодом цїла інїциятива того сьвята перейшла на неї.
Другим головою „Просьвіти“ вибрали другі загальні збори товариства, що відбули ся дня 26 мая 1870 р. віцемаршалка краєвого сойму Юлїяна Лаврівського, який проводив товариству аж до своєї смерти, що наступила 5 мая 1873 р.
Визначне становище Лаврівського в краєвій полїтиці і його змаганя довести до трівкої польсько-руської згоди вплинули й на дїяльність „Просьвіти“. Під його проводом „Просьвіта“ не тільки вела далї дїло ширеня просьвіти між народом, але займала ся також справами, які властиво виходять поза приписаний статутами круг дїяльности товариства.
І так в рр. 1870—11 „Просьвіта“ займала ся справою погодженя руських партий. Інїциятиву до сеї справи дав тодїшний митрополит Йосиф Сембратович. В груднї 1870 р. запросив він до себе на нараду мужів довіря обох партий, а по тїй нарадї крилошанин Малиновський уложив плян згоди. Сей плян, надрукований в „Основі“ з 1870 р, містить ся в десятьох точках. Його провідна думка та, щоб галицькі Русини вважли себе окремим 3-мілїоновим народом та признавали митрополита своїм природним провідником не тільки в церковних, але й у всїх инших справах народнього житя. Митрополит прислав сей плян „Просьвітї“, як представницї українського національного руху, і москвофільському полїтичному товариству „Русская Рада“.
Над сим пляном митрополита радив видїл на засіданю 17 сїчня 1871 р. Член видїлу д-р Корнило Сушкевич поставив у сїй справі таке внесенє: „виготовити пропамятне письмо до митрополита і в тім письмі подати перегляд розвитку руської народности й полїтичних ідей та партий від часу національного відродженя в 1848 р., як то іменно народня партия тримаєть ся й доси народньої проґрами, поставленої „Головною Руською Радою“ з 1848 р., а партия, репрезентована тепер „Русскою Радою“ з 1870 р., повстала з відступників від тої народноьої проґрами, отже згода між обома партиями настане тодї, як „Русская Рада“ вернеть ся до проґрами з 1848 р.“
Один з членів видїлу поставив внесенє, щоб видїл признав себе некомпетентним у сїй справі, бо „Просьвіта“ є товариством лїтературним, а не полїтичним. .djvu_24_converted.jpg)
По довгій дискусиї видїл ухвалив внесенє д-ра Сушкевича з додатком Лаврівського, щоби в пропамятнім письмі було зазначено ось-що: „Народня партия могтиме зайти в близші порозуміня з представниками противної партиї (т. є. з „Русскою Радою“), коли ті на візване митрополита висловлять своє переконанє: чи признають самостійність 20-мілїонового руського народу як окремого від народів росийського і польського? Коли „Русская Рада“ притакне на се питанє, тодї наступлять дальші переговори над окремими точками; коли-ж вона не признає самостійности нашого народу, то „Просьвіта“ згоду з нею мусить признати неможливою“.
Се пропамятне письмо виготовили з припорученя видїлу д-р Сушкевич і Вахнянин і вручили його в мартї того-ж року митрополитови. Воно було також надруковане в „Основі” (з мая 1871 р.) й окремою відбиткою. Та „Русская Рада“ не показала найменшої охоти входити в якісь переговори і на письмо митрополита навіть не відповіла. Через те цїла справа й скінчила ся на нїчім.
Замість охоти до згоди москвофіли почали що-раз виразнїйше виявляти свої ворожі відносини до „Просьвіти“. Коли при кінці 1870 р. член видїлу „Просьвіти“ д-р Сушкевич з припорученя видїлу удав ся до: комісиї „Народного Дому“ з просьбою о удїленє салї „Народного Дому“ на наукові відчити, які устроювала „Просьвіта“, предсїдагель комісиї о. Кульчицький удав найперше, що про „Просьвіту“ нїчого не знає, і запитав, яке се товариство, чи польське, чи нїмецьке чи яке инше, а потім зачав викрикати, що „Просьвіта“ і її книжочки шкідливі для народу, що се холєра, тай заявив, що комісия „Народного Дому“ не може давати салї на „демонстрациї“.
В 1873 р. вже по смерти Лаврівського — управа „Народного Дому“, маючи процес за грошеві справі з „Руською Бесїдою“, яка тодї наймала мешканє в „Народнім Домі“ і віднаймала комнату для „Просьвіти“ хотїла за довг „Руської Бесїди“ зафантувати весь маєток „Просьвіти“, наслідком чого „Просьвіта“ винесла ся з будинку „Народного Дому“, при чім члени „Просьвіти“ перенесли кільканацять тисяч книжочок „Просьвіти“ на руках, ратуючи їх перед москвофілами.
А в 1874 р. москвофіли, щоби протидїлати дїяльности „Просьвіти“, закладають „Общество им. Мих. Качковского“ яке формально сповняє таку саму задачу, що і „Просьвіта“, але в дійсности ширить москвофільство та нищить національну сьвідомість нашого народу.
В мартї 1871 р. видїл „Просьвіти“ взяв ся до иншої подібної акциї, ухвалюючи подати мемориял до краєвого видїлу, щоб запроєктована Лаврівським угода між обома народами в Галичинї була як найшвидше переведена на основі рівноправности. На внесенє Лаврівського висилав тодїшний видїл також всякі инші петициї до центрального та краєвого правительства, головно в справі признаня прав нашій мові на полї шкільництва.
В половині 1872 р. видїлови „Просьвіти“ лучила ся нагода вплинути на руську справу на Угорщинї. В тім часї хтось звернув увагу угорського правительства, що всї урядові друки і письма, видавані правительством для угорських Русинів в руськім перекладї, виходять властиво не в руській, а в росийській мові. Наслїдком сього правительство забажало завести в урядових друках чисту руську мову і звернуло ся до видїлу „Просьвіти“ з просьбою перекласти один друк і так дати взорець чистої руської мови. Переклад, виготовлений на припорученє видїлу „Просьвіти“ письменником Остапом Левицьким, не остав без наслїдків, а навіть ґазета, яку видавало угорське мінїстерство просьвіти для учителїв руських народнїх шкіл, друкувала ся якийсь час фонетичною правописю.
Та все те тревало не довго. А коли видїл „Просьвіти“ в 1873 р. — вже по смерти Лаврівського — звернув ся до угорського правительства з предложенєм, що для веденя редакциї згаданої ґазети може дати відповідних людий, а також з просьбою, щоб руські учебники для шкіл в Галичинї були також допущені до руських шкіл на Угорщинї, — угорське мінїстерство просьвіти аж в 1875 р. відповіло, що сеї просьби не може сповнити, бо в руських учебниках для Галичини є за мало відомостий про угорські справи.
В тім часї навязують зносини з „Просьвітою“ також деякі письменники з росийської України. Щоб сї зносини перенесли ся й на простий нарід на росийській Українї та щоб таким чином „Просьвіта“ могла працювати над ширенєм просьвіти на всій українській землї, видїл на внесенє Лаврівського звертаєть ся через австрийське правительство до правительства росийського о дозвіл посилати свої виданя на росийську Україну. Одначе на сю просьбу дало росийське мінїстерство заграничних справ відмовну відповідь.
Згадаємо ще, що за часів проводу Лаврівського „Просьвіта“ почала приходити до стипендийних фондів. .djvu_28_converted.jpg)
Але весь час проводу Лаврівського характеризує власне те, що „Просьвіта“ не обмежала тодїшньої своєї дїяльности до справ, означених статутом, тільки займала ся всїми справами тодїшнього житя нашого народу, будучи неначе найвисшим представництвом, найвисшою властю в нашім народї.
По смерти Лаврівського третїм головою вибрали загальні збори в днї 22 мая 1873 р. Володислава Федоровича, властителя села Вікна. Вибираючи його на таке почесне становище, члени „Просьвіти“ бачили в нїм патріота-народовця, чоловіка молодого й осьвіченого в лїберальнім західно-європейськім дусї, а при тім маєтково незалежного і полїтично нїчим не звязаного. Обнявши по виборі дальший провід зборів, Федорович виголосив гарну промову про значінє просьвіти для народнього житя. „Нам Русинам — говорив він між иншим — треба передовсїм тямити, що скільки голов здобудемо для просьвіти, стільки душ скаже, що отся земля Русь, а вони Русини. Нехай-же руською полїтикою буде тепер праця над просьвітою народу Тільки власною працею можемо собі вибороти наші права. А ті наші права, се права чоловіка, воля. Отже я хочу, щоби всяка чужа геґемонїя над нашим народом скінчила ся, щоб нїхто не опікував ся нами проти нашої волї. Русь для Русинів
Володислав Федорович був головою „Просьвіти“ до мая 1877 р. Одначе вести її справ він не міг, бо жив у Вікнї, далеко від Львова. Тільки часами приїздив на засїданя видїлу, в роках 1874, 1875 і 1876 проводив загальним зборам, — але фактичний провід сповняли в тих чотирох роках заступники голови: Омелян Огоновський, Омелян Партицький, Дамян Гладилович і Юлїян Целевич.
В сїм часї круг дїяльности товариства почав знов вертати ся в межі означені статутом. Видїл товариства займав ся головно видаванєм шкільних учебників та популярних книжочок, а також внутрішньою орґанїзациєю. Пригадаємо, що під конець сього періоду (в 1876 р.) змінено також статут товариства, що дало почин до розцьвіту товариства в дальших роках.
В 1875 р. дїяльність „Просьвіти“ стала предметом дискусиї в соймі: деякі польські посли домагали ся, щоби „Просьвітї“ відібрати краєву запомогу. До сеї справи ще вернемо, а тут згадаємо лише, що під впливом тої дискусиї голова „Просьвіти“ Федорович подарував „Просьвітї“ 24.000 кор., щоб вона не потребувала приймати краєвої запомоги серед таких обставин. Сим даром тодїшній голова дав наглядний доказ, як йому залежить на тім, щоби „Просьвіта“ в своїй дїяльности не потребувала бути від нїкого залежною. При сїй нагодї згадаємо, що пізнїйше Федорович вложив в „Просьвітї“ ще один дар: свій власний портрет — велике полотно роботи нашого маляра і поета Корнила Устияновича.
Трохи згодом Федорович зовсїм усунув ся від участи в нашім національнім житю, але „Просьвіта“, памятаючи його заслуги з лїт 1873—71, вибрала його своїм почесним членом.
Четвертим головою „Просьвіти“ вибрали загальні збори в днї 31 мая 1877 р. о. д ра Омеляна Огоновського, професора української мови і лїтератури в львівськім унїверситетї. Нововибраний голова працював у видїлі „Просьвіти“ від самого початку її істнованя і вже перші загальні збори „Просьвіти“ були вибрали його головою товариства, тільки він тодї зрік ся сеї почести. Про дїальність і заслуги Омеляна Огоновського для „Просьвіти“ найлїпше сьвідчить те, що всї слїдуючі загальні збори вибирали його одноголосно головою товариства і на сїм становищи він і вмер дня 28 жовтня 1894 р. А заґальні збори, що відбули ся в Коломиї 1890 р., серед великого одушевленя вибрали його почесним членом товариства.
Наслідком того, ще третїй статут „Просьвіти“ установив членську вкладку для селян і міщан на 2 кор. річно, при чім кождий член дістає даром популярні виданя товариства, число членів товариства швидко зростає. Рівночасно розвиваєть ся і росте також дїяльність товариства для ширеня просьвіти між нашим народом В краю повстають нові філії, в члени „Просьвіти“ вступає що раз більше читалень.
В 1880 р. виділ „Просьвіти“ дає почин до відсьвяткованя 100-лїтного ювілею знесеня підданства цїсарем Йосифом II. З сього приводу відбуло ся у Львові памятне перше всенародне віче Русинів.
В тім самім роцї „Просьвіта“ дістає признанє з цїсарських уст. Франц Йосиф І. підчас побуту у Львові сказав до відпоручників „Просьвіти“ Омеляна Огоновського і Володимира Барвінського, що „Просьвіта“, се „дуже хосенне товариство“ („ein sehr nutzlicher Verein“)· .djvu_32_converted.jpg)
В 1886 р. виринає думка будови власного дому „Просьвіти“ у Львові і починають напливати датки на сю цїль.
В кінцї дїяльність „Просьвіти“ так розростаєть ся, що межі дотеперішнього статута стають уже для неї за тїсні. Наслїдком сього в 1891 р. заводить ся новий статут, який розширює дїяльність товариства й на економічне поле, а крім того через інституцию читалень „Просьвіти“ скріпляє орґанїзацию товариства.
В сїм періодї — вже по смерти Омеляна Огоновського — здїйснюють ся вкїнці заходи „Просьвіти“ коло набутя власного дому. В 1895 р. купує вона за цїну 260.000 кор. в осередку міста Львова, в Ринку під ч 10. старинну, велику, двоповерхову каменицю, чим кладе тривкі основі під своє материяльне істнованє і свій дальший розвиток.
По смерти Омеляна Огоновського загальні збори з 31 сїчня 1896 р. вибрали пятим головою ґїмназияльного професора Юлїяна Романчука, бувшого соймового посла, посла до парляменту і полїтичного провідника табору народовцїв. Під його проводом оставало товариство цїлих десять лїт. Діяльність „Просьвіти“ в сїм часї йде вже певним шляхом: вона розширюєть ся й поглибляєть ся в области, означеній найновійшим статутом.
Романчук, держачи в своїх руках провід цїлої полїтичної дїіяльности народовецької (опісля, після її реорґанїзациї, національно-демократичної) партиї, примушений через участь в нарадах парляменту пробувати .djvu_34_converted.jpg)
Під кінець сього періоду почала відчувати ся щораз більша потреба завести нову орґанїзацию економічної дїяльности „Просьвіти“. Речником сеї потреби, що вказав „Просьвітї“ ті нові шляхи до піднесеня добробуту нашого народу, був д-р Евген Олесницький, провідник наших соймових послів, дїяч і орґанїзатор Стрийщини, голова стрийської філїї „Просьвіти“.
Признаючи його заслуги і маючи те переконанє, що він найлїпше надаєть ся де веденя „Просьвіти“ тими новими шляхями, загальні збори 29 червня 1906 р. вибирають його шестим головою „Просьвіти“.
Одначе він, не могучи віддати товариству всїх своїх сил, зараз на першім засїданю нововибраного видїлу зрікаєть ся сеї гідности. Наслїдком того видїл скликав на З надолиста 1906 р. нові загальні збори, які семим голою „Просьвіти“ вибирають довголїтнього контрольор в видїлї товариства, ґїмназняльного професора Петра Огоновського, під якого проводом остає товариство й доси.
В сїм найновійшім періодї дїяльність товариства відзначаєть ся тим, що на всїх полях заводить ся більшу пляновість та інтензивність. Окремі аґенди товариства полагоджують специяльні комісиї. Видавництва підлягають реформі. Економічна дїяльність розширює свій круг і поглибляє його дїяльність.
Так виглядає 40-лїтна дїяльність „Просьвіти“ в своїх найважнїйших обявах. Маючи перед очима її історичний розвиток, перейдемо тепер до докладнїйшого огляду окремих областий її дїяльности.
——————
- ↑ Се відносить ся до польських товариств „dla oswiaty ludu“, які намагали ся „просьвічати“ наш нарід в польськім дусї.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|