Співацька доля. Співанка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Співацька доля. Співанка
Осип-Юрій Федькович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

<poem>В місті Гумані на золотій бані

    Сидить  сокіл  сивесенький:

«Куди ж ти їдеш, поручнику-пане,

    Федьковичу  молоденький?»

«Їду я, їду з гори Чорногори

    За  бистрії  за  річеньки...

Гей, на день добрий, жовнярський суборе,

    Ви,  славнії  козаченьки!»

«Бог дай здоров'є, поручнику-пане,

    Федьковичу  молоденький;

Просимо тебе, ой просим тя - з нами

    Сідай  на  мід  солоденький».

«Ой не прийшов я до вашого двору

    На  меду  си  напивати,

Але-м приїхав славному субору

    Співаночку  заспівати.

Бо то моя мати мене породила,

    Та  де  вірли  воду  пили,

Та й співаночок мене научила

    Вісімдесєть  і  чотири.

Бо моя мати мене породила

    В  чистім  полі  при  Дунаю.

«Співай, мій сину, - так ми говорила, -

    Як  соловій  в  темнім  гаю».

А я літаю по гаю-діброві,

    Та  ще  буду  ба  й  літати...

Ой позвольте ми, сини соколові,

    Межи  вами  заспівати.

Бо я не їхав з гуцульського краю

    До  вас,  браття,  до  обіду,

Лиш заспіваю, за кілько сам знаю, -

    Відспіваю  та  й  поїду.

Їду, поїду, браття соколові,

    Та  де  би  ми  добре  бути...

А за сим словом бувайте здорові,

    Прошу  мене  не  забути».