Співомовки (1921)/Подорож до Єрусалими

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Співомовки (1921)
Степан Руданський
Подорож до Єрусалими
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
24. Подорож до Єрусалима.

Межи нашими Жидами
Поголос пустив ся,
Що ніби то в Русалимі
Месіяш родив ся…

І зібрало ся аж десять
Грубих бородатих,
Грубих десять арендарів
Та самих багатих.

І зібрались в Русалиму,
Скринку гроший взяли,
В проводатарі для себе
Чумака наняли.

Дають йому свою скринку
І в перед пускають,
А за ним самі поважно
В поход виступають.

Ідуть, сопуть арендарі,
Жаден ні словечка…
Аж ось в ночі забіліла
Перед ними гречка…
 

„Чи бачите, — чумак каже, —
Як біліє море?“
А Жиди всі: „Вей мір, вей мір!..
Лихо нам та горе!“

— „Яке лихо? — чумак каже:
Підіймайте поли!
Ви пройдете через море,
Ніби через поле!..

Лиш за мною як у око,
А то буде й амінь!
В саму прірву, аж до біса
Підете, як камінь!“

Захиталась під ногами
Зарошана гречка…
Ідуть Жиди, аж трясуть ся,
Жаден ні словечка…

Вийшли з гречки арендарі,
Аж і ліс видати.
Ідуть вони аж до ліса,
Стають ночувати.

Поставали Жиди на ніч,
Став їден ходити —
Чи де який не згубив ся,
Хоче полічити…

Ходить, ходить, Жидів лічить —
Тілько девять має…
А себе самого дурень
То і забуває.
 

Становить ся сам у лаву,
Другий виступає:
Лічить, лічить, не долічить,
І все девять має…

Всі лічили, але жаден
Дурень бородатий
Не згадає, не зміркує,
Що він сам десятий…

Не зміркують арендарі,
Нічого робити —
Ідуть вони до Івана,
Просять полічити.

Полічив він, втихомирив.
Пора б спочивати…
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“

— „Так, Іванцю, положи нас,
Щоб вовк не почуло,
Щоб всі були в середині,
А з краю не було!..“

— „Добре, — каже, — арендарі!
Я вже й місце маю:
Як уложу, то не буде
Ні жадного з краю…“

А там саме на поляні
Груша зогвивала,
А під нею прездорова
Комашня стояла.
 

Іде чумак до комахів
Із орендарями,
Розкладає наоколо
Жидів головами.

„Та глядіть же, — промовляє, —
Лежіть, Жиди, тихо!
А то послі почуєте,
Яке буде лихо!..“

Пішов і сам постелив ся
Під зеленим дубом
І заснув собі до раня
Кохано та любо.

А тим часом арендарів
Обсіли комахи…
Гризуть, їдять на всі боки, —
Мовчать сіромахи.

Гризли, гризли на всі боки
З вечера до раня;
Нагризли ся собі в волю
Та до вподобаня…

Пробудив ся чумак рано,
Жидів оглядає:
„А що? добре було спати?“
Жидову питає.

— „Ай, Іванцю, що тут було?
Яке було лихо?
Але ми таки розумні,
Всі лежали тихо!..
 

— „Тілько й щастя, арендарі,
Що тихо лежали,
А то були б вас до лиха
Всіх позаїдали…

Уставайтеж, арендарі,
Та моліть ся Богу!
Роса впала, зійшло сонце —
Пора у дорогу!

Повставали арендарі,
Богу помолились
І снідати не снідали,
В дорогу пустились.

Ідуть вони за Іваном
В лихую годину
Через нетрі, через пущі,
Та через тернину.

І де вже їх не носила
Нечистая сила!
А все таки серед ліса
Нічка захопила.

Смерклось добре. Стало темно,
Треба ночувати.
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“

— „Іваночку, голубчику!
Кажуть Жиди грубі, —
Сеї нічки ночувати
Хочемо на дубі.“
 

І полізли арендарі
На верх дуба спати,
Ще й говорять чумакови
Гиляки обтяти…

А чумак обтяв гиляки,
Ще й капця їдному,
Узяв собі скринку з грішми
Тай пішов до дому…

Зійшло сонце по над лісом —
Жиди не злізають,
Як ворони на гиляках,
Чумака чекають.

Просиділи до полудня,
Все Івана ждали,
Але його нема й духу,
Поминай як звали!..

Починають арендарі
Самі міркувати,
Як їм грубим арендарям
З дуба позлізати.

Присудили, щоби Лейба
За гиля вчепив ся,
Щоби Лейбі грубий Мошко
За ноги вхопив ся;

Щоб за Мошка взяв ся Гершко,
Щоб за Гершка Хаїм…
„Як вчепим ся, — кажуть, — разом,
То всі позлізаєм…“
 

Бере Лейба за гиляку,
Що сили вчепив ся,
По нім злазить грубий Мошко,
За нього вхопив ся.

По Мошкови злазить Гершко
І його хватає,
По них решта арендарів
Повзає, злізає.

Кричить Лейба, репетує —
Не може тримати.
Але йому Мошко радить
Руки поплювати…

— „Поплюй руки, поплюй руки!“
Жиди бормотіли,
Але Лейба ще не плюнув,
Як всі полетіли!..

Щось з годину арендарі
Покотом лежали!
Прочумалися, як з похміля —
Ледве повставали.

Повставали арендарі;
Всі були хороші —
І без хліба й без одежі
Та ще і без гроший.

Беруть вони, за Мойсея
Лейбу обирають,
І холодні і голодні
В поход виступають.
 

І пішли Жиди голодні,
І йшли день і нічку,
Аж наткнулись перед світом
На глибоку річку.

Наткнули ся тай ґерґочуть,
Що мають пригоду.
Але Лейба десь наглянув
Липову колоду.

Біжить живо до колоди,
На неї сідає;
Ще живійше арендарів
Решту закликає,

Тай каже їм на колоді
Себе підійняти
І до неї поясами
Ноги привязати…

І збігли ся арендарі,
Підняли колоду,
Привязали Лейбі ноги,
Пустили на воду.

Але тілько старий Лейба
Проплив середину, —
Так у воду й повернув ся
В лихую годину!

І не стало уже Лейби,
Тілько видно пяти!
І дурнії арендарі
Стали викрикати:
 

„Ото дурень старий Лейба!
Ото дурень хусит!
Так далеко до берега,
А він ноги сушит!..“

12. IV. 1858.