Перейти до вмісту

Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

воджувалося насильницьким приєднанням земель навколишніх князівств, та, відповідно, обмеженням економічних і політичних привілеїв їх боярсько-князівської аристократії. Зокрема, втративши право вільного від’їзду та перейшовши на службу до московського князя, вони перетворилися на служилих людей, розширивши й ускладнивши таким чином структуру двору (основу якого складали дворяни). Із приєднанням князівств до політичного й адміністративного центру – Москви за часів царювання Івана ІІІ був пов’язаний і процес виникнення наприкінці XV ст. помісного війська, основу якого становили служиві люди (дворяни та діти боярські). За несення військової служби вони отримували відповідні майнові заохочення – земельні наділи – помістя (тобто «по місцю служби»). На відміну від вотчинного землеволодіння, яке перебувало у спадковій власності, помісне землеволодіння було умовним (тимчасовим). Зокрема, земля надавалася винятково на термін виконання певної служби, головним чином військової і лише на цей період служилі люди володіли помістям. Отриману таким чином землю власник не мав права ані відчужувати будь-яким шляхом у постійне володіння, ані продавати, ані передавати у спадок[1]. Власне така система, яка була покликана відігравати роль матеріального забезпечення армії, і заклала майбутнє підґрунтя для формування економічної могутності дворянства.

Варто констатувати, що фактично до середини XVI ст. за своїм статусом дворяни в офіційних документах знаходилися нижче дітей боярських. Втім, незалежно від цього, вони нарівні отримували земельні володіння від великого московського князя. До того ж, долучаючись до військових походів, дворяни вважалися найближчими слугами князя і повністю від нього залежали. При цьому, як зазначалося вище, економічна мотивація їх служби зумовлювала поступове формування помісного землеволодіння як специфічної ознаки феодальної системи (з кінця XV ст.). Джерелами для його зростання стали

  1. Чернов  А.В. Вооруженные силы Русского Государства в XV– XVII вв. – М.: Воениздат, 1954. – С. 23.