— Господин лікарь! будьте ласкаві не пишіть мені, що я хорий.
Лікарь мовчав.
— Господин лікарь — будь ласка!..
— Я напасав, що було треба, — обірвав його лікарь.
— Там написано, що я хорий, а я-ж може поправлюсь.
— Нічого тобі не буде більше.
— Зробіть ласку, господин лікарь. У мене жінка і четверо дітей малих… треба ж їм їсти щось… Я ж не зовсім хорий… Я робити ще можу…
Голос его почав дріжати… Груди піднімались частіш. Він хвилювався.
— Завод не богодільня — одмовив лікарь — і не може на свій кошт усіх калік содержувати.
Кармелюк разом обуривси і почервонів.
— Ага, не може!.. захрипів він. А де я хвороби дістав, як не на вашім заводі? Я до Різдва тут робив — поки не захорів. На вас же анцихрестів робив, а теперь мене не треба?.. Тепер я каліка?
Хвершал злякано дивився то на Кармелюка, то на лікаря і не знав, що йому робити. Миколка трясучись почав одягатись.
— Через кого я каліка? хто зробив мене калікою? — гукав хвилюючись все більше і більше Кармелюк — хто примушував нас по коліна в воді робити, коли тріснув водопровод? Хто не топив майстернь по тижневі? хто, як не ви, христопродавці!..
— Прошу не кричать тут, а то вивести звелю — гримнув лікарь, вийшовши нарешті з своего величнього настрію. Але збентежений і ввесь червоний, з синіми плямами на лиці, трясучись від образи, Кармелюк, не вважаючи на лікаря, вигукував хрипким, болючим голосом, що малось сили.
— Ви грабителі, ви душогуби зробили мене калікою!.. Вішать вас мало проклятущих!.. І з сим словом він грюкнув з усієї сили кулаком об стіл, заставлений пляшечками з ліками. Де кілько пляшечок упало на підлогу і розбилось.
— Служителя!.. взять його! Хвершал, чого ж ви дивитесь? — Загукав уже перелякано і нервово лікарь, забувши зовсім про свою поважність.
— Ага взяти?… візьми коли зможеш, — уже не тямлючи