Чи не будемо ми таким централізмом спріяти буржуазії і бюрократії з одного боку, та затримувати (відносно) економічний розвиток з другого боку?
Відповідь на всі ці запитання нам здається ясною.
Переходимо до останнього пункту резолюції.
Пункт цей каже, що для усунення національного гніту (а істнування його над українською нацією признав і т. Лукашевич), котрий на сам перед повсюду виявляється в справах культури, потрібно всі ці справи, котрі належали державній компетенції, передати до компетенції представницького зібрання національно терріторіальної одиниці.
Мушу трохи спинитися з початку біля „наівности“ нашого ,,критика“.
,,Чим, запитує він: ці „інтереси“ (інтереси развитку продукційних сил і клясової боротьби. М. П.) звязані із знищенням на Україні національного гніту?“[1]
Справді. не знаєш,і чи це така мила і отверта „наівність“ чи такий вже „ортодоксальний“ (в дусі Бернштейна і російських" економістів“) матеріалізм?
Як, запитаємо ми: розвиток продукційних сил і культурний рівень народу не знаходяться в самій тісній обопільно взаємній залежності? А клясова боротьба пролетаріату, що спіраєтьтся на науковий аналіз капіталістичної дійсности в її минулому і сучасному, на науковий соціалізм, немає найтіснійшого звязку з культурним розвитком нації?
Чи може національний гніт не затримує культурного розвитку.
В чому ж тоді виявляється національний гніт і національне питання, що із нього випливає?
Зоставляємо ці запитання для „размышленій” Лукашевичеві, і переходимо до розбору четвертого пункту.
В цьому Четвертому пункті резолюції партія передбачає неминучість національного гніту в буржуазній державі і визнає необхідність його усунення, а політичною формою, що веде до цього, на підставі коллективного досьвіду міжнародньої соціаль демократії і вважає автономію в згоді з такими авторітетами міжнародньої
______________________
- ↑ В. Ж. № 2 ст. 41.
