ційно-демократичного становища, яке заняла ця фракція в Думі. Останню вона вважає лише моментом, етапом в розвою революційної боротьби, не містом. органічноі работи, а лише часовою інстітуцією, обовязок якої— утворити всі необхідні умови для скликання справжнього народного представництва на основах вселюдного, тайного, прямого і рівного виборчого права. Така позіція діаметрально розходиться з дволичною політикою к.-д. партії і це утворює необхідні предпосилки для конфлікту і в нутрі самої Думи, для взаємної боротьби межи парламентськими нашими партіями. Нема чого й казати про те, що всі сімпатії революційних масс будуть на боці справді демократичних представників їх, а не на боці угодового-уміркованого і здатного завше на зраду констітуційно-демократичного блоку. Уже і тепер центр уваги революційного суспільства переміщається від буржуазних «оборонців» свободи на справді демократичних захистників ії—на «трудову парляментарну партію».
Що буде далі? Яку роль відограє Дума?
Ці питання тепер у кожного на устах, кожен нетерпляче чекає наслідків того конфлікту, в який неминуче стане до уряду Державна Дума.
Своєю політикою від часу оголошення маніфесту 17 октября уряд недвозначно показав, що він має наувазі і за що вважає Державну Думу. Здруго боку як ріжномаітнй не є склад останньої, всеж він примушений буде вступити в конфлікт з урядом. Це тим більше преставляється необхідним, що революційним настрій пролетаріату, задавлений було часово урядовими репрессіями, починає знову підвисшуватнсь, набирати сили, давати себе знати і в певний мірі відбиватись на демократичних елементах в самий Думі. Не підлягає жодному сумніву, що вони будуть стояти на сторожі народної свободи і всі сили вживуть на те, аби інтереси ії не продані були представниками буржуазних групп Думи, а щоб втілились в реальні форми народніх домагань.
Яка буде тактика уряду, в які відносини стане він до скликанного ним «народного» представництва, як він реагуватиме на його постанови і домагання придбати собі справжні права народнаго представництва?
Можливими є два шляхи. Перший—це продовжувати кріваву політику Вітте—Дурново і нехтувати всіми заявами Думи. Другий—увійти в згоду з уміркованими елементами Думи і шляхом переполовинених уступок спинити розвій революційного процессу і приспати енергію революційних масс. На який із них ступить уряд, щоб виддалити час своєї загибелі, певних данних судити про це немає. В урядових сферах панує така стеряність, що виводить з неї якісь певні висновки, було би трудним, але сама природа реакційного уряду потягне його зробити все можливе в сфері безвстидства і туподумної жорстокости. Та в даннім разі, нас це і не інтересує.
Ми не належимо до тих, що ї мпарламенстький кретинизм забив баки, а формальне і часове заспокоєння країни відібрано можливість об'єктивно дивитись на ті глибокі і непохибні закони, по яким відбувається розвій революції в Росії. Ми «не отягощены» констітуційними іллюзіями буржуазних груп і не гадаємо, щоб Дума могла відограти
