Сторінка:«Вільна Україна». Число 4. 1906.pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 59 —

втихомирюючу ролю в розбурханій країнї і вилити цілющій бальзам на так числені, болючі і ріжномаїті рани населення Росії, а надто таких групп його, як пролетаріат та селянство. Ми знаємо, що ні уряд ні Дума не дадуть цим группам повних свобод і не развяжуть тих запутаних проблем, які висунуло не порядок дневний економічне і політичне життя Росії. А лише це одно і могло б утворити необходні предпосилки для заспокоєння краіни і тим самим і втихомирити зхвильоване море революції. І коли уряд стане на перший передбачений нами шлях, цілком зроміло, що Дума вдограє ролю камня, об який розіб'ються конституційні іллюзії тих, що дякуючи, або своїм клясовим стремлінням, або політичній несьвідомости, пішли в неї з метою органічної творчої роботи. Обовязком сьвідомого пролетаріату як в цім разі, так и тоді, коли уряд піде на переполовинені уступки, вжити всі сили, аби направити течію революційного процесу по тому річищу, якого вимагає сама льогіка революції. Він мусить утворити тк. зв. «вплив вулиці» на Думу, мусить вживати всі засоби, аби не дозволити спинити необхідній акт конфлікту, з урядом, а зробити його, яко мога гострійшим і покласти всі сили, аби Дума підпала його впливові і домагалась позитивного развязання всіх тих вимог, які будуть ставитись ним. Ми занадто скептично видносимось до тих заяв, які оголошуються буржуазною більшістю Думи про ії готовність служити інтересам народної свободи, з гіркого досьвіду західно-європейського пролетаріату, якому вона так залила за шкуру сала, ми знаємо, що значить вірить тим «медоточивим» обіцянкам; подібно до того як і дволична тактика російскої буржуазії досить уже навчила наш пролетаріат, щоб він дав себе піймати на гачок гарних слів і не меньч гарних обіцянок «своєрідноі буржуазії». Тому то ми мало віримо можливости демократично-консеквентної тактіки в Думі з боку буржуазної більшости її і гадаємо, що вона скоріш пересунеться праворуч ніж ліворуч. Само собою зрозуміло, що і в цім разі, як і тоді, коли`уряд зразу ж вступить на шлях нехтування заявами оппозиційної Думи, заспокоєння країни не може наступити. Той, хто стежив за выборами думських депутатів на селах, не міг не спостерігти тих надій, які покладають на них сільські группи населення: все або ніщо!—так можна схарактеризувати ці надії. Повна свобода, повна перебудівля державного і господарського життя країни, або знову боротьба, неминуча, запекла і невпинна! — це девіз, це домінуючий настрій і ціль всіх сподіванок і намірів як селянства, пролетаріата, так і взагалі цілого революційного народу.

І ми гадаемо, що, на підставі цих спостережень над об'єтивними фактами життя, можна зробити висновок про роль Думи в розвїю революційного процесу:—вона є один із етапів, а не закінчення його. Якаб політична сітуація із двох передбачених нами не скоілась— Державна Дума стане лише імпульсом для нових вибухів революції, для нового і може ще більш грізного і не вичерпанного гніву народнього. Об'єктивні умови для цього, як показали ми ранїш, ще живуть — все їдно як

 «Живе народ і гбнів його великий

І помста й боротьба!»

С. Тагон.