Сторінка:«Вільна Україна». Число 4. 1906.pdf/68

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 62 —
ІІ

Розвьязання Марокського питання мало значіння не тілько для безпосередньо заінтересованих в справах Мароко Франції та Германії, але також і для російської реакції. Германія; несвідомо, зробила російській реакціі ще раз послугу, може найбільшу з доси роблених «добрих послуг», утворивши такий стан річей, при котрім, доживаючий свої останні дні поліційно-приказний лад Росії міг притиснути до стіни свою спільницю французську буржуазію і вирвати у неї ще одну позичку. Хто би подумав, що здихаюча російська реакція напьеться живучої води під гарячим проміннєм африканського сонця, аж десь в Алгесірасі! Між тим се так. Свій крах уряд Вітте — Дурново відсунув на короткий час в будущину тілько дякуючи кольосальній позичці, винятій з кишень буржуа через посередство Алгесіраської конференції. Історії сеї позички, як також ії шкідливих для російського суспільства умов — ми не будемо тут доторкуватися, про се читачі знайдуть в внутрішнім огляді. Ми зупинимось над позичкою постілько, поскілько вона безпосередньо звязана з такою проявою політичного життя, як Алгесіраська конференція.

Очевидно російська діпльоматія довгий час сама не знала, кому їй підспівувати на конференції: чи Германії, чи Франції.

З одного боку «добрі послуги», в другого—спілка і ні тут, ні так не дають позички; от-же приходилось сидіти між двома стільцями. Таке мудре поводження російської діпльоматії на конференції дало германським офіціяльним колам і німецькому буржуазному суспільству певність, що Росія на боці Германії. І офіціальна, і неоф ціальна преса почала трубити про се на ввесь світ.

Очевидячки, що колиб Росія стала на бік Германії, то насьлідки конференції були-б цілком інакші і неспріяючі для Франції, не кажучи вже про те, що се підняло-б ше більше небезпечний для Франції войовничий запал Вільгельма. Французська буржуазія почувала себе кепсько. Російські фінансові агенти в Парижі і діпльомати в Петербурзі рішили, що тепер саме настав слушний час і засьпівали популярний опереточний романс: «денег дай, денег дай и успѣха ожидай!» Небуло чого робити французським буржуа, хоч відразу грошей і не дали, але пообіцяли дати і от російська діпльоматія, махнувши на «добрі упослуги» Германії, сіла на певний стілець спілки з Францією.

Російський міністр внішніх справ, граф Ламсдорф, розіслав представникам Росії закордоном ціркуляр, в котрім запропонував їм рішуче заперечити поголоскам, що ніби-то Росія висловилась з приводу організації поліції в Мароко в противність з точкою погляду Франції.

Делегат Росії на конференції тако-ж одержав відповідні накази. Після сього, справа конференції пішла швидким темпом до розвязання. Заява російської діпльоматії була тою гирькою,- яка кинута на терези в мент, коли стрілка непевно хиталась в боку на бік, рішуче переважила справу в бік Франції. Се зробило і в Германії, і у Франції відповідне вражіння. І в той час, як німецька буржуазія і уряд обурю-