вались азіятською невдячністю російського уряду; французські такі-ж кола—захоплювалиоь його лицарством і обіцяли незабути упослуг Росії.
Зрештою конференція закінчилась, і на сцену в Парижі була висунена російоька позичка на кольосальну суму і на глитайських (ростов- (нерозбірливий текст) ціических) умовах. Російське суспільство і російська поступова преса обурювались проти сієї позички; як проти такої, яка руйнує добробут народу і яка в значній своїй сумі піде на зміцнення реакції, некажучи вже про те, що самий акт позички являється грубим нехтуваннем прав думи, що мала зібратись через два тижні після випуску позички. На всі ці обурення і протести, самодовольна і жадна на бариші буржуазія республіканської Франції з цінізмом, вартим подиву навіть для буржуазії, відповіла на сторінках «Теmрѕ'а», що «французське суспільство, в своїх сімпатіях до дружньої Россії, не повинно робити ріжниці між нацією і урядом. Франція мусе підтрімати всю Росію і, поперед всього,її уряд, послуги котрого не можуть забутися.
Так говоре буржуазія передової демократичної республіки! Для неї нема ріжниці між нацією і урядом! Республіканські міністри «соціаліст» Бріан і «радикал-соціаліст» Клемансо, що з чулістю пригортають до своїх грудей руский нарід в образі заюшеної кровью тріади Вітте—Дурново—Акімов, що за пречудова картина
Зпохопившись, що прилюдне і відверте «лобизання» з російською реакцією виглядає дуже вже бридко, навіть для продажної буржуазії, ся остання, і французський уряд почали виправдуватись тим, що вони позичкою російській реакції ніби удержують фінансовий стан Росії від банкротства і таким робом, на кошт російського суспільства і своєї порядности, рятують свої, позичені ще раніш, міліони; своя сорочка, мовляв, до тіла близче і во їмья цеї близости, начеб-то, і пішли француські міністри «соціалісти» і радикали на компроміс. Та не треба бути далекосяжним, аби побачити, що се хоч сяке-таке виправдування без грунтовно. Досить згадати, що перед конференцією французські буржуа і уряду так само добре знали фінансову скрутність російської реакції, але не хотіли й слухати про нову позичку. Як то видно з листа фінансового агента Росії в Парижі, д. Рафаловича` опублікованого в газеті «Двадцатый вѣкъ», француський міністр фінансів Пуанкаре не хотів навігъ приймати Рафаловича, і в мент, після конференції - така різка зміна поглядів і відносин! Згодьтесь, що се не без причин.
Очевидячки, що є соціалісти і «соціалісти», і коли Бріан та Клемансо, французські соціалісти в ковичках, і знаходять можливим в спілці з буржуазією підтрімувати російську реакцію, то просто соціалісти у Франції. як і слід того було чекати, виявили себе запеклими ворогами тої реакції і всіма засобами агітують проти позички. Вальян і Руане, соціалісти депутати протестували в французськім парляменті проти позички; вони зверталися до гонору республіки і, во імя того гонору, взивали республіку не понижатися перед російською реакцією і не компромітувати себе приятелюванням з нею. Соціаліст Жорес в своїй газеті «Нumапіtе» тако-ж виступив проти того, аби Франція давала позичку російській реакції. Соціалістична партія, в день випуску позички (13 апріля), розсилала по почті і розліплювала майже по всіх містах свої оголошення, які роз'яс-
