Сторінка:«Вільна Україна». Число 4. 1906.pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 68 —

пролетаріат ухвалив, на конгресі «Загальної конфедерації праці» в 1904 році, ввести революційним шляхом 8 годинний робітничий день, яким, між инчим, входе і в число домагань страйкарів.

V.

Величезний страйк на грунті боротьби праці з капіталом повстав тако-ж і в Сполучених Штатах Північної Америки, серед шахтарів камено-вугольного району Пенсільванії, Іллінойса і Індіани. Сей страйк власне с продовженнем величезного страйку, який був вибух в тій окрузі ще чотирі роки тому назад. Ще тоді шахтарі виставили були ряд домагань, що до поліпшення умов праці і підвисшения заробітної платні. Боротьба з обох боків була упертою. Страйк відбивався руйнуюче на всій промисловості Північної Америки, але власники шахт уперто не хотіли задовольняти домагань робітиикив; з свого боку і робітники твердо стояли на свойому, аж нарешті в сю боротьбу вмішався презідент штатів Рузвельт. Дякуючи його посередництву, робітники і капіталісти погодились на тім, що капіталісти задоволять де-які другорядні домагання робітників. Але і та, і друга сторона добре розуміли, що се не мир, а лише перемирря і ввесь час готувались до нового бою. Власне вибуху страйку можна було чекати ще торік, але шахтовладільці, предбачаючи можливість останнього, зробили були величезні запаси вугілля. Нарешті робітники рішили, що прийшов слушний час і оголосили страйк тепер. По наказу Центрального Комітету спілки робітників, пів міліона шахтарів, як один чоловік, покинули 18 марця працю в шахтах. 20 марця покинули працю в антрацітових шахтах 150.000 робітників. На роботу ніхто не ходе, порядок всюди взірцевий. На конгресі, що відбувся в Індіан-полісі 30 марця, робітники ухвалили, що вони повернуться тілько тоді до праці, коли шахтовладільці згодяться на заведення, для опреділення висоти заробітньої платні, особливої «подвижноі скалі» (зі збільшеннєм баришів підприємця—збільшується на відповідну суму і заробітна платня робітників і навпаки, зі зменшеннєм-зменшується). Боротьба між шахтарями і власниками шахт і на сей раз грозить бути упертою. Хоч робітники і добре з'організовані, про що свідчить іхня дісціпліна, брак серед них страйколомів і грізна спокійність, але організовані таке-ж і їхні хазяйни. Майже всі власники шахт (98%) з'єднались в спілку (сіндікат) вугльо-промисловців, що забороняє їм кожному нарізно входити в порозуміння і згоди з робітниками. Готуючись до страйку, сіндікат за два місяці встиг зробити запас вугля в 400 миліонів тон, чого власне хвате для американської промисловости на 2-3 місяці. З свого боку спілка робітників має особливий страйковий фонд, який доходе до 15 міліон. руб. Крім того страйкарям допомогають грошима робітники инших професій, що дає ім змогу вижидати доки страйк почне дошкуляти кишеням властників шахт і доки сі не підуть на уступки. В цілях скорішого порозуміння, і робітники, і шахтовладільці вибрали особливих уповноваженних, які звернулись до презідента штатів Рузвельта з пропозіцією назначити особливу комісію, яка—б роздивилась іхню обопільну справу і схилила відповідну сторону до уступки.