(Парохіяльна канцелярія. В головній стіні двері до сіней, над якими висить образ Божої Матери. В правій стіні двері до других кімнат, в лівій вікно. Під вікном стілець, перед ним широкий письменний стіл з порозкиданими паперами й приладами до писання. По середині стола стоїть залізний хрест. Біля стола етажерка з метриками. Навпроти стола під стіною софа, під стінами стільці. На головній стіні праворуч дверей розвішана карта Европи, на якій застромлені шпильки зазначують воєнні позиції. Ліворуч сінних дверей шафа. — Передполудневий час. На софі сидить Оленка Подільська, читає книжку. Входить парох, о. Онуфрій Подільський, в реверенді й колпаку, з сіней. Поклав колпак на шафу, віддуває губи, затирає руки).
Парох: Фу-у-у! Здорово змучився. Трохи за далеко, „не-тим” (парохова привичка в бесіді. — Прим. авт.) той цвинтар на мої старі кости. (Глянув у бік). А, Гельцю, ти тут? Кажи-но дати кави, нетим! Фу-у! (Ходить затирає руки, станув перед картою Европи).
Оленка: (відкладає книжку на бік). Я зараз приладжу сніданок, хайже татко йдуть. (Хоче йти).
Парох: (підходить до софи, бере книжку) Ти що таке читаєш, нетим? (Читає) А! „Рік на Великій Україні”… На Великій Україні, ге, ге, ге, нетим… Деж та Україна? Ба, ще її великою називають. Ей, доню, доню! Таж ця Україна (дує на долоню) фю-у-у! Бере її за руку, веде до карти Европи). О, нетим, нетим, поглянь-ко, де ця Україна. Бачиш ці шпильочки, нетим? Ось куди недавно зайшли побідоносні польські війська, о, бачиш, нетим? Аж до Київа. О, бачиш? Тепер трошки…
