533
Український Науковий Інститут у Берліні.
який час без усякого утримання. Асистентські стипендії довелося зовсім анулювати, з студентських залишили тільки 6. І тільки в р. 1933-ім наступило матеріяльне поліпшення стану Інституту, і число стипендій знов було збільшене до 12-ти. З'явилася також можливість знову поширити програм викладів, а число регулярних курсів знову зросло до п'яти. Катедри розподіляються зараз так: Директор Інституту проф. Мірчук — катедра Історії духового життя в Україні; проф. З. Кузеля — катедра Української матеріальної культури; доц. д-р Б. Крупницький — Політична історія України; доц. В. Леонтович — українське право; доц. інж. Диминський — Історія українського господарства.
Для інформації про свою діяльність видає Інститут українською мовою: „Вісті Українського наукового Інституту“ та німецькою мовою „Ukrainische Kulturberichte“ за редакцією д-ра Зенона Кузелі. В ролі наукових публікацій виходять німецькою мовою „Причинки до українознавства“. Досі вийшло три випуски (від 1932 р): K.H. Meyer: „Die Ukraine in der polnischen Romantik“ i „Das Igorlied“, пристосована до вжитку по слов'янських семінарах німецьких високих шкіл, і Кубійовича: „Die Verteilung der Bevölkerung in der Ukraine“. Недавно появився з друку четвертий випуск, присвячений пам'яті Михайла Грушевського. Як число 5 серії вийшла праця проф. Багрова про старі мапи України та як ч. 6. друкується проф. Мірчука про основи українською світогляду.
Ще під час кризи реконструовано науковий план Інституту з зверненням головної уваги на працю, що могла вестись німецькою мовою — Цебто на інформацію німецького загалу про Україну взагалі та про поодинокі питання з її духового та політичного розвою. Завдяки зусиллям керовників Інституту та сприятливому відношенню дирекції Орієнтального семінару (при Берлінськім університеті) влаштовано при цім семінарі курси української мови, ведення яких доручили проф. Зенону Кузелі. Велику увагу звернено на наукові доклади німецькою мовою в університеті, при чому дирекція Інституту поставила собі за мету притягати до читання цих рефератів, а тим самим і до співпраці з Інститутом, також і німецьких учених, чим скеровувалось їхню увагу на українські проблеми. Дійсно, ціла низка Визначних німецьких учених відгукнулась на запрошення Українського Інституту, як от проф. А. Пенк ( Берлін ), проф. Ф. Ріхтгофен (Кенiгсберг), проф. К. Г. Маєр ( Мінстер), проф. Р. Траутман (Ляйпцiг), проф. Дільс (Бресляу), проф. Сімпсон (Саскатун, Канада) і т. д. Співпраця Інституту з іншими семінарами та Інститутами Берлінського університету розвивалася також успішно. Проте не занедбує Інститут зв'язку із українськими культурними та науковими організаціями як на еміграції, так і на українських землях. У перші роки свого існування мав Інститут деякі зв'язки навіть із окремими інституціями Радянської України. Останніми роками однако цей зв'язок зовсім увірвався.
