великого інтересу до діяльності жіночих організацій. Але реальна ситуація була дещо іншою. У кінці XIX ст. появилися перші жіночі організації, членами яких були в основному селянки. Поет-селянин, активний громадський діяч Павло Думка у листі до І. Франка 20 липня 1892 р. інформував про створення в с. Купчинцях на Тернопільщині жіночого товариства, метою якого була просвіта селянок, а також поширення серед них раціональних способів ведення селянського господарства. Від імені жінок-ініціаторів організації товариства П. Думка звернувся до І. Франка з проханням надати допомогу у складанні статуту[1]. Подальша робота товариства була пов'язана з рухом радикальної партії.
Сільське жіноче товариство у с. Купчинцях було не поодиноким прикладом громадської активності селянок. Так у 1908 р. преса повідомляла про скликання в с. Целієві Гусятннського повіту жіночих зборів, на яких було приблизно 400 учасниць. Вони говорили про потребу зміни свого соціально-громадянського статусу, економічного становища, висували загальнополітичні вимоги (загальне виборче право, зміна системи місцевого управління)[2].
Одночасно із створенням і кількісним зростанням жіночих організацій в Галичині і Буковині йшло всезростаюче залучення жінок до діяльності різноманітних громадських організацій, наприклад, до роботи у "Просвіті", педагогічному товаристві, "Руській бесіді", кооперативі "Народна торгівля" і ін. Діяльність жінок у цих товариствах, як правило, прямо не була пов'язана з специфічно феміністичним завданням, але об'єктивно сприяла новому психологічному сприйнятті жінки у суспільстві.
На особливу увагу заслуговує участь у читальнях, порівняно численних культурно-просвітніх організаціях того часу. У свій час М. Павлик прагнув проаналізувати роботу читалень, зокрема залучення до їх роботи жінок[3]. Ще у 70-х роках XIX ст. серед членів читалень жінок було дуже мало, а представниці так званих вищих верств суспільства взагалі не долучалися до їх діяльності[4]. У наступні десятиліття зросла кількість жінок-членів читалень. У журналі "Народ" селянин І. Сандуляк писав, що саме читальні були тими організаціями, де жінки-селянки на рівні з чоловіками могли дискутувати, обговорювати важливі проблеми, в тому числі і проблему становища жінки. Так, на відкритті читальні в с. Рудно було зачитано реферат про необхідність просвітити селянок. Були також спроби створити жіночі читальні. Наприклад, така читальня з 1903 р. діяла у с. Тишківцях Городенківського повіту (голова Олена Петруняк). Читальня
