Сторінка:«Україна в минулому», 1992. – №1.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

королівщинами, були різні. Їх тримали на правах лена, емфітеузи, передачі "у вірні руки", на правах застави, пожиттєвого ("дожевотного") і термінового держання і т. д.

Безпосередньо в управлінні та експлуатації державного скарбу залишалися лише маєтки, передані "у вірні руки", тобто такі, які передавалися приватним особам із зобов'язанням регулярно звітувати про прибутки. Фактично єдиним матеріальним зобов'язанням власників цих маєтків перед державою була сплата "кварти" — четвертої частини прибутків, — і "стації" — податку на утримання війська. Такі маєтки складали, як правило, єдиний масив і управлялися старостою. У 1552–1565 роках Теребовельським старостою виступає Бернард Претвич, у 1565–1580 — Претвич. "Кварта" від староства у 1564 р. становила 3023 золотих[1], у 1570 р. — 2399 золотих[2] 

До староства, крім м. Теребовлі, входили села Гумниська, Дереньович, Довге, Застінка, Зубів, Каптури, Могильниця, Романівка, Висілка Романівська, Семенів.

Маєтки Теребовельського староства розміщувалися в міжріччі Стрипи та Серету і складали єдиний масив. Протягом другої половини XVI ст. їхній склад не змінювався, що говорить про зацікавленість королівської влади у стабілізації процесу роздачі своїх маєтків і необхідності надійного джерела прибутків для скарбу. Щоправда, є і винятки. На короткий період часу (до 1564 р.) у шляхетське володіння здавалося с. Довге[3]. Якщо в поборовому реєстрі 1564 р. податок з цього села платили шляхтичі Дмитро, Ячко Боярські і Лиханський[4], то в люстрації, проведеній того ж року, Довге вже бачимо у складі староства[5]. Однак такі факти поодинокі.

Решта королівських володінь Теребовельського повіту, як зазначено вище, перебували в руках шляхти. Ще на Пйотрковському сеймі 1504 р.[6] шляхта добилася прийняття статуту, який визволяв всі королівські маєтки від записаних за ними сум. Статут забороняв королям в майбутньому роздавати або заставляти маєтки, за винятком крайньої необхідності для Речі Посполитої. Раніше заставлені поселення було вирішено вважати заставними до

  1. Жерела. — Т. 1. — С. 129.
  2. Там же. — Т. 7. — С. 122–129.
  3. Źródła dziejowe. — T. XVIII. — Cz. 1. — S. 98.
  4. Там же.
  5. Жерела. — Т. 1. — C. 124–126.
  6. Wyczański A. Pozdawnictwo dóbr królewskich za Zygmunta I // Przegląd historyczny. — Warszawa, 1953. — T. XLIV. — Zesz. 3. — S. 158.