Перейти до вмісту

Сторінка:«Україна в минулому», 1992. – №1.pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

"wydzierżawienia“ - до повернення з держави королю після погашення боргу.

За короля Сигізмунда I роздача в державу королівщин у Польщі була незначна. Однак вказаний статут у зазначеному аспекті фактично не стосувався Руського воєводства, в тому числі і Теребовельського повіту. Багато сіл були тут передані шляхті на праві власності. В більшості випадків мало місце розширення попередніх прав держання до права приватної власності. Немало сіл продавалося з правом викупу. Значна частина цих маєтків потрапила в руки магнатів. Сеймові постанови 1562-1563 рр.[1], спираючись на статут короля Александра від 1504 р., анулювали всі королівські привілеї, за якими роздавались маєтки на ленному праві, у власність, на правах безстрокової застави і т.д. Якраз перша люстрація 1564-1565 рр. і ставила собі на меті не допустити дальшого розтягання державної власності. Багато сіл Теребовельського повіту були отримані в ленно (ленне держання - наслідування по чоловічій лінії. При відсутності нащадків по чоловічій лінії володіння поверталося королю за відповідні суми), в застав (своєрідна форма позики, коли маєток віддавався у володіння особі на встановлений у договорі час за певну суму) та в інші форми.

Шляхта наполегливо домагалася виконання сеймових постанов 1563 р. Так, два села Теребовельського староства - Целіїв і Висілок Целіївський - тримали три брати: Єжи, Ял і Криштоф Талафуси[2]. За декретом Варшавського сейму їх маєтки визнано "голими доживоттями”. Отже, вони повинні були платити "кварту“. Однак брати Талафуси не порахувалися з декретом і відмовилися сплачувати "кварту“. Тоді маєток у них відібрали і передали Миколаю Немоєвському[3].

Як бачимо, королівські володіння, навіть довший час знаходячись у приватних руках, могли повертатися до староства. Правда, джерела подібних явищ в повіті більше не фіксують.

Звичайна доля королівщин, які знаходились в управлінні окремих шляхтичів — надовго або назавжди залишатися в приватних руках. При цьому могли змінюватися як умови їхнього держання, так і самі держателі, маєток міг перейти від одного шляхетського роду до іншого і т.д.

 
  1. Volumina legum. - Peterburg, 1859. - V. II. - S. 611-612.
  2. Жерела. - T. 1. - С. 144-145.
  3. Там же. - T. 7. - С. 131-132.