Перейти до вмісту

Сторінка:«Україна в минулому», 1992. – №1.pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Дрібна шляхта і бояри, фактично, не піддалися впливові полонізації і залишилися православними протягом всього часу. Пізніше вони стали однією з рушійних сил Хмельниччини[1]. Тому, власне, предметом цього дослідження Стала лише середня і заможня верства шляхти Київщини і Брацлавщини.

Спочатку — про рівень політичної свідомості української шляхти. Після приєднання земель Волині, Київщини і Брацлавщини до Речі Посполитої місцева шляхта намагалася зрівнятися в політичних правах з польськими панами. Тому для неї найважливішим і найпривабливішим елементом польської культури був політичний устрій та ідеологія свободи. Власне в цій сфері почуття спільності з рештою земель Корони найшвидше, появилося у свідомості заможних українських феодалів.

Поведінка українця-шляхтича з давніх часів регламентувалася ідеєю вірності сюзерену (спочатку князю, тепер королю). Вже через п'ять років після Люблінської унії шляхта інкорпорованих територій заявила: "Король від нас всіх коронований в державі корони Польської буде"[2]. Виявляється, що українські князі і зем'яни вважали себе повноправними громадянами Речі Посполитої ще тоді, коли становили повністю православну спільність і вживали українську мову[3].

Однак це не означає, що вони не усвідомлювали свою приналежність до українців. Т.Хинчевська-Геннель наводить багато фактів, які свідчать про те, що шляхта українських воєводств ідентифікувалася з "українським народом" і підкреслювала існування своїх власних, гарантованих інкорпораційним актом, привілеїв[4]. В ухвалах та інструкціях дуже часті такі формулювання: "воєводства наші руські (українські)" (1632 р.), "воєводства, які свої права руським характером повинні писати" (1638 р.), чи такі співставлений типу — "воєводства наші і воєводства коронні" (1618, 1641 рр.)[5].

Усвідомлення українською шляхтою свого права, з одного боку, послаблювалося наступаючою уніфікацією державного устрою в Речі Посполитій, а з другого, — зміцнювалося завдяки її власним історичним традиціям. Т.Хинчевська-Геннель відзначає, що українська шляхта пам'ятала про давню руську державність,

  1. Див.: Антонович В.Б. Введение / Архив Юго-Западной России (далі — Архив ЮЗР).-К., 1867.- Ч. 4.- Т. 1.
  2. Архив ЮЗР. - К., 1861. - Ч.2. - Т.1. - С.20.
  3. Kot. S. Świadomość narodowa w Polsce XV-XVII w. // Kwartalnik Historyczny. 1938, T.52. - S.13-15; Tazbir J. Rzeczpospolita i świat. Studia z dziejów kultury XVII wieku. - Wroclaw, 1971. - S.29.
  4. Див.: Chynczewska-Chennel T. Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i kczaczyzny od schyłku XVI do połowy XVII wieku. - Warszawa, 1985.
  5. Архив ЮЗР. - Ч.2. - T.1. - C.119, 191, 203, 238, 271.