традиційну роль Київа — "голови Русі", підкреслюючи тим самим давність власних привілеїв і свобод[1].
Провінціалізм чи навіть партикуляризм Речі Посполитої консервував це подвійне почуття політичної приналежності у свідомості українських феодалів. Як відомо, у тодішній Польщі кожен сеймик реалізував свої власні цілі поряд з участю в загальнодержавній діяльності. Суспільно-громадське життя, як стверджує А.Зайончковський, проходило в рамках великих і малих сусідів[2]. Самообмежений сепаратизм української шляхти був в цих умовах чимось нормальним, зрозумілим і загальноприйнятим. Він еволюціонізував в зв'язку з цим в простий партикуляризм.
Наприклад, у 1645 р. Волинська шляхта висунула проект, який стосувався виборів трибунальського маршалка. Було запропоновано, щоб скіпетр альтернативно припадав кожен третій рік тим воєводствам, які судять українським статутом і письмом"[3]. Національна вимога стала вимогою партикулярною, внаслідок пристосування її до польських умов. Вона ставила українські воєводства у становище претендентів на статус третьої коронної провінції поряд з Малопольщею і Великопольщею.
Поширення польської культури в Україні особливо помітне в політично-правовій сфері. Процес полонізації суспільно-правових відносин у середовищі шляхетського стану на Волині досить грунтовно досліджений А.Дембінською[4]. Українська шляхта Київщини і Брацлавщини теж переймала польські форми політичного життя. Це особливо яскраво простежується у формуванні і діяльності сеймикових установ.
Аналогічні процеси проходили і в церковному житті. Так, синоди духовенства і православної шляхти уподібнювалися до сеймиків, а з'їзди, які обирали старійшин церкви, — до виборчих[5].
Численні ухвали та інструкції сеймиків свідчать про поширення серед українських князів і зем'ян польської ідеології свободи. Заклики до "прав і свобод" досить часто зустрічаються в цих документах, як і в краківських та великопольських ухвалах[6].
- ↑ Chynczewska-Chennel T. Op.cit. - S.81-82.
- ↑ Zajączkowski. Główny elementy kultury sziacheckiej w Polsce. Ideologia: struktury spoleczne. - Wrocław, 1961. - S.68-71.
- ↑ Архив ЮЗР. — Ч. 2. — Т. 1. — С.295.
- ↑ Dembińska A. Wpływ kultury polskiej na Wołyn. Poznań, 1930.- S.25-30.
- ↑ Пор.: Материалы для истории киевского и львовского соборов 1629 года / Пол ред. П.Н Жуковича // Записки імператорской Академии Наук. — 1911. — Т.8. — № 5.
- ↑ Пор.: Архип. ЮЗР. Ч. 2. — Т. 1.
