Сторінка:«Україна в минулому», 1992. – №1.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

походженням. Висновки, які намагаються робити з таких “джерел” стосовно історії міст України (Києва, Львова, Кам'янця-Подільського), неодноразово приводили до перекручень і деформацій, про які вже згадувалося в літературі[1] і на яких немає потреби зупинятися знову.

Документи. У Львові було складено одну приватну дарчу грамоту 1363 р.; у Сісі — 4 булли (вірм. кондак) католікосів 1364, 1374, 1383 та 1388 рр.[2]

1. Дарча від 30 серпня 1363 р.[3] ктиторів львівського вірменського храму Аствацаціи (Пресвятої Богородиці) Якоба, сина Шахіншаха з Кафи, і Паноса (Фаноса), сина Аврана з Гагяла (Газала?), про передачу церкви в користування громади. Грамота свідчить, що на час її підписання церква — збережена досі найдалі на Захід висунена пам'ятка вірменської середньовічної архітектури — вже була завершена (церкву, до речі, було збудовано в межах нововизначеної території “готичного” міста; за її межами опинився первісний вірменський церковно-монастирський комплекс довкола храму св. Анни, що виник на окраїні княжого Львова в другій половині XIII ст.). Документ кидає важливе світло на структуру вірменського самоврядування та стан церковної організації, які сформувалися перед 1363 р. й існували, цілком імовірно, також 15 років раніше, тобто до захоплення Львова польським королем. Серед свідків згадуються духовні особи — авакерец (протоєрей, часто намісник єпископа), кронавор (чернець), абега (єромонах, можливо, архімандрит), кагана (священник), а також 12 світських. Виходить, що в 1363 р. церковну організацію очолював авакерец, існував монастир, а самоврядування складалося з 12 старших. Посередньо грамота свідчить про значну кількість вірменів у середньовічному Львові. Підписи свідків — цінний антропонімічний матеріал.

 
  1. Дашкевич Я. Р. Грамота Федора Дмитровича. (Нарис з української дипломатики) // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. — К., 1962  — № 4. С. 9–24; Дашкевич Я. Р. Кам'янець-Подільський у вірменських джерелах XIV–XVI ст. // Архіви України. — К., 1970. — № 5. — С. 57–66; Dachkévytch Ya. Les Arméniens à Kiev (jusqu à 1240) // Revue des études arméniennes. — Paris, 1973–1974. — T. 10. — P. 308–316, 331–332, 341–358; 1975–1976. — T. 11. — P. 339–346; Дашкевич Я. P. Каменец — еще раз / Russia Mediaevalis. — München, 1984. — T. 5. — P. 1. — S. 8–11; Дашкевич Я. P. Древняя Русь и Армения в общественно-политических связях XI–XIII вв. (Источники исследования темы) / Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования (1982 г.). — М., 1984. — С. 190–194.
  2. Датування кондаків складне, вимагає окремого дослідження. Беру за підставу дати, подані за вірменською ерою.
  3. В літературі трапляються помилкові дані 30 серпня 1356 р., 3 серпня 1363 р. та 30 серпня 1364 р.