родів Кавказу і Криму. Похоронений Віктор Йосипович у П'ятигорську[1].
Всебічна наукова підготовка, дуже широке коло інтересів, глибока ерудиція відбились на діапазоні наукових досліджень В. Й. Філоненка, з яких — попри несприятливі умови — близько 90 були опубліковані у пресі. Поряд з лінгвістичними, тут етнографічні і фольклористичні праці, розвідки з галузі історичного джерелознавства і літературознавства. Окрім тюркологічних — публікації, присвячені іранській філології, угрофінам, циганам, українській та російській філології.
Повноцінний огляд наукової спадщини В. Й. Філоненка неможливий без усвідомлення тих глибоко гуманних і демократичних позицій, з яких він підходив до об'єктів своїх досліджень. У цьому відношенні він був поганим учнем деяких своїх учителів. В. Й. Філоненка, наприклад, глибоко обурювало те підкреслено холодне і зверхнє почуття вищості і навіть ненависті, з яким ставився до “інородців” такий, безперечно, видатний учений, як тюрколог-історик В.Смірнов. Глибоким щирим теплом віяло від особистих контактів В. Й. Філоненка з представниками різним малих народів — башкирами, кримськими татарами, караїмами, кримчаками, балкарцями, кабардинцями. Часто вони переростали у тривалі дружні стосунки. Він ніколи не міг змиритися з думкою про те, що цілі народи — в силу якихось надуманих, фальшивих і злочинних концепцій — мали бути репресовані. Долю кримських татар і балкарців брав близько до серця. Думка про варварське винищення кримчаків викликала у нього приступи справжнього душевного болю.
Етнографічним вивченням марійців (черемисів) та удмуртів В. Й. Філоненко зайнявся на порозі своєї наукової діяльності, значною мірою за дорученням Російського антропологічного товариства при Петербурзькому університеті й Уфимського товариства краєзнавства. Так виникли дослідження: “Языческие верования черемис Уфимской губернии” (Вестник Оренбургского учёного округа. — 1912. — №1), “Погребальные и свадебные обряды черемис Уфимской губернии” (Там же. — 1912. — №2); “Праздник “кюсе” у восточных черемис. Из отчёта о поездке в Бирский уезд к язычникам-инородцам летом 1912 г.” (Там же. — 1912. — № 7-8), “У язычников-инородцев Уфимской губернии” (Уфа, 1914). Невелика монографія “Башкиры” (Уфа, 1914) назавжди закріпила за В. Й. Філоненком почесний титул “патріарха башкирознавства”, яким нагородила його башкирська наука.
Двадцятиліття, проведене в Криму, який, зрештою, в 50–70-х pp. В. Й. Філоненко відвідував майже щорічно, було дуже плідним. Відштовхуючись від етнографічної і фольклористичної проблематики, вчений поступово прийшов до лінгвістичних досліджень. Його увагою
- ↑ У травні 1985 р., коли в Нальчику проходив XII пленум Радянського комітету тюркологів, я відвідає його могилу, на якій споруджено надгробок з портретом професора.
