Сторінка:«Україна в минулому», 1996. – №8.pdf/167

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

сифікаційною одиницею. Окрім суто мовознавчих критеріїв, у даному разі певну роль повинні відігравати також соціолінгвістичні фактори, які все більше важать у сучасній науці про мову й, іноді, стають визначальними при вирішенні спірних лінгвоетнічних проблем. Складність питання полягає в тому, що пам'яток кримчацької мови залишилось надзвичайно мало (хоч надія на несподівані знахідки серед нерозібраних чи погано розібраних і лінгвістично до кінця неосмислених фондів кримської гебраїки ще існує). Слід, однак, погодитися і з тим, що для відмови від висунутої В. Й. Філоненком тези потрібні нові переконливі докази. Вивчення мов кипчацької підгрупи, до якої і належить кримчацька, доводить, що лінгвістично диференціюючі ознаки між мовами (наприклад, між мертвою тепер вірмено- кипчацькою і хронологічно відповідною їй кримськотатарською) іноді стають ледь помітними. Але час, коли всі “татарські” (тобто фактично кипчацькі) мови можна було розглядати як єдину “татарську” мову з багатьма діалектами і говірками, в тюркології остаточно минув, а соціолінгвістичні аргументи (безсумнівне тривале існування окремої етнічної й етнографічної групи кипчаків) ігнорувати немає сенсу.

Свої “Крымчакские этюды” В. Й. Філоненко доповнив невеликою і скупою (нечисленною через невивченість проблеми) бібліографією. Хочеться розширити її ще кількома назвами. До здогадок про кримчаків треба додати свідчення О. Скальковського про “карасубазарських євреїв, що говорять й одягаються по-татарськи і не належать до давньої іспанської синагоги” (Скальковский А. Пространство и народонаселение Новороссийского края в 1845 году // Новороссийский календарь на 1849. — Одесса, 1848. — С. 357); етногенетичні побудови А. Краусгара, в яких певне місце займають євреї України, що користуються “ламаним татарським діалектом” (Kraushar A. Historia Żydów w Polsce. — Warszawa, 1865. — Т. 1. — S. 51); спробу В. Радлова охарактеризувати мову кримчаків (Radloff W. Vorläufiger Bericht über eine wissenschaftliche Reise in die Krim im Jahre 1886 // Bulletin de l'Académie imp. des Scieces de St.-Petersbourg. — 1887. — T. 31. — № 4. — Col. 549–550); публікацію грамоти для євреїв-кримчаків (Гидалевич А. Два ханские ярлыка, принадлежащие общине евреев-крымчаков в Карасубазаре // Известия Таврической учёной архивной комиссии. — Симферополь, 1918. — № 55. — С. 175–176). Накінець, існує дуже цікавий опис зустрічі з кримчаком десь на початку 90-х pp. XIX ст., зроблений одним з найбільших українських письменників нового часу (і професором Краківського університету) Б. Лепким (Б. Лепкий. Казка мого життя. — Бережани. — Краків, 1941. — С. 168–171): кримчак-возій, що попав на Західне Поділля і виглядав як “правдивий, старий балаґула з часів Антона Шашкевича. Руде волосся, вус по-козацьки в долину, бороди нема, а шаравари широкі, як козацька матня”, “затягнув пісню довгу, довгу, як та полева доріжка, що бігла перед нами, мрійливу, як вечір, сумну, як спогад про мололі літа […] така ніжна, як те павутиння, що