бути об'єктивної історії, а може (або навіть мусить) бути лише історія російська, польська, єврейська, американська, українська і т. д. Вони, нібито, не можуть бути взаємно адекватні. У даному разі непривабливий стан історіографії в різних країнах та в різних національних середовищах сприймають як непорушну аксіому. Насправді є, існує єдина об'єктивна історія — як, наприклад, існує єдина об'єктивна неорганічна хімія.
Велич справжнього історика (а не продажного хроніста чи пристосуванця — слуги певних політичних тенденцій, якими шляхетними їх не представляли б) полягає в тому, щоб говорити не тільки іншим націям, але, в першу чергу, своїй власній правду, приємну і неприємну, про її історію. Бо історія — це віддзеркалення процесу суспільного розвитку нації, який не зупинився сьогодні, а продовжуватиметься також завтра. Історія, але лише правдива, об'єктивна, допомагає вловити справжні тенденції цього процесу, стає реальною вчителькою життя, дає можливість бачити майбутнє.
Формально праця істориків проходить традиційно (як, мабуть, всюди) в трьох основних руслах:
1) науково-дослідному (у т. ч. публікація джерел, підготовка довідкової літератури); праця такого напряму в останній час помітно гальмується через видавничі і взагалі матеріальні труднощі;
2) конференційному, що досягло рівня епідемії, яка ще, мабуть, довго не спаде (може, це наслідок того, що історики десятками років не могли говорити). Корисною стороною конференцій (в останній час майже виключно — за назвою, але не за суттю — міжнародних) є публікація збірників резюме доповідей та, згодом, збірників праць конференцій;
3) науково-організаційному. На початку 90-х років — у період ейфорії — виникло ряд нових дослідницьких установ у системі Академії наук, окремих інститутів у складі університетів, відновлено наукові товариства. Останнім часом, правда, науково-організаційна діяльність змінилася на науково-дезорганізаційну або, точніше, науково- ліквідаційну. Докладніше про це я ще говоритиму.
У сучасній Україні представлені такі жанри історичної літератури:
1. Наукові дослідження. Повноцінні дослідження з'являються рідко, але таки з'являються. Наукове ремесло проявляється у кращому або гіршому варіанті. Річ у тім, що у шухлядах істориків виявилося відносно мало праць, які вимагали б лише косметичної доробки, а трьох-чотирьох років досить мало для проведення наукового дослідження й опублікування його результатів друком. (Тут і далі не перелічуватиму авторів, бо такий огляд — окрема тема). До моно-
