Сторінка:«Україна в минулому», 1996. – №8.pdf/64

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зидент пам'ятатиме свої власні слова, сказані на загальних зборах академії 12 квітня про те, що “президент і уряд робитимуть все можливе для підтримки науки і науковців” та, зокрема, що він “інститути гуманітарного профілю візьме під свій патронаж”?

Все це не знімає загрози політичної розправи з непокірними істориками. Для того, щоб пояснити, в якому дусі — і в якій атмосфері — передбачається чистка 1996 p., завершу свій виступ викладом основних думок (з цитатами) віце-президента Академії Петра Толочка з його інтерв'ю, опублікованого у тижневику “Киевские новости” 12 травня 1995 р. У супроводі статті, зрештою, автора поданих далі висловлювань титулують “хранителем истины”. (Між іншим, П. Толочко свою антидержавну й антинаціональну позицію демонструє і популяризує ще й в статті “Имеет ли Украина национальную идею?”, опублікованій у цій же газеті 20 жовтня 1995 р.) Віце-президент у статті з 12 травня “шкодує за розпадом Радянського Союзу”, оголошує ще раз, що Запорозька Січ була “перешкодою до державності” (зрозуміло, російської), запевняє, що в Україні не було Другої світової війни, лише Велика вітчизняна війна, змальовує митрополита Андрея Шептицького прислужником Гітлера, перевидані тепер підручники історії України кваліфікує галицькими, а українців, що заселяли Галичину, — русинами. Київська Русь, на його думку, таки була колискою трьох братніх народів (так і наводиться це сталінське “відкриття”, правда, без покликання на першоджерело). Український народ же утворився лише у XV–XVI ст.

Академік Толочко виступає за цензуру над істориками: “Необхідна якась повноважна комісія при Кабінеті Міністрів, Верховній Раді або Президенті, яка контролювала б те, що діється в ділянці історичної науки”.

Прошу вибачити, що закінчую таким диким акордом, але з пісні слів не викинеш.

Удар спрямовують на справжню українську історичну науку, бо її значення у формуванні національного світогляду, в розгортанні національного державного будівництва велетенське. На українську історичну науку, яка ще не встигла міцно стати на власні ноги, насувається нова чорна хмара.