Ця сторінка вичитана
І ось вийдуть похмурі й скажуть:
— Ми
Не хотіли, щоб правду нашу
Витягали з пітьми!
Знали смак у коханні й лікері, —
Та чи винні ж у тім, скажіть,
Що не знали зовсім про двері,
Що вели за біжучу мить?
Ну, пороли там часом… Одначе,
Не звертались ніколи „на ти“!
Й раптом крикне хтось нетерпляче:
— А женіть їх під три чорти!
Тоді вийдуть горді, мов льви!
І не я… і не ви…
Инші.
Скажуть:
— Ми ті,
Хто вірні меті
Йшли безупинно до неї! —
З темних проваллів на скалі круті
Світлом безсмертним укриті —
Гей, через кров, через трупи братів! —
Кожний хотів
Перший меті
Кинуть під ноги лілеї!
Ми умирали за неї!
Ми убивали для неї!
Ми їй усе, що могли, віддали!
