Ця сторінка вичитана
Бо не стане чекати мить,
А то більше година,
Через те, що когось болить,
Що конає людина!
Тай нічого мені не треба!
Маю примус, ковдру й кімнату…
Навіть латку осіннього неба
Димарями прип'яту!
І я зовсім, зовсім спокійний!
Ах, яка це безсмертна гармонія —
Революція, голод і війни
І маленького людського серця агонія!
Гей, ти серце! Спокійно виконуй
Певну кількість ударів своїх!
— Розподілено всім по закону
Біль і радість, утому і сміх!
І пливу я у безвість з землею
По орбіті, що пише вона!
А над нею,
під нею,
за нею, —
тишина,
тишина,
тишина…
А живу я на поверсі шостому,
І живу від доби до доби,
