Ця сторінка вичитана
І живу я, звичайно, по простому
Так, аби…
Раз на тиждень виходжу з дому,
Одягнувши пальтисько руде,
Повз вітрини тягну утому,
Куди шлунок усіх веде:
Ставлю явку на Біржі Праці…
Й знов вертаюсь у свій куток,
Де без сну на твердому матраці
Передумано стільки думок,
Що, коли підійду серед ночи
До знайомого добре вікна,
Бачать болем засмучені очі
Тишину до останнього дна!
Місто спить. На покрівлі іржаві
Віє вітер туманом вгорі…
І як в кожній культурній державі
Де-не-де миготять ліхтарі…
Позіхаючи, ходять дозорці,
Людський сон стережуть і майно —
По їдальнях недоїдки порцій,
У вітринах калоші й вино!
А за стінами — з храпом і свистом,
Сплять натомлені, потні, брудні,
Хто з прокльонами, з радістю, з хистом
Під майбутнє угноював дні!
