Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/79

Усе пливе… мов той незграбний пліт,
Де білорусові під час негоди
Чомусь ввижається, що до господи
Він не поверне, кинувши сиріт…
Пливуть світи, прикуті до орбіт…
Пливуть часи — великий чин природи…
Пливуть у безвість племена й народи,
Держави, війни, боротьба і гніт…
Бо щодоби підноситься в зеніт
Всевладний диск, що й перед часом сходив —
І щовесни новий буяє цвіт,
І раз-у-раз хвилює місяць води…

Життя міняє форми, — й перешкоди,
Що їх зустріне на шляху своїм,
Змітає геть, або ж диктує їм
З новим шукати спільности та згоди!
Я наче бачу височенні сходи —
Кінчаючи біжучим днем моїм,
Безкраю смугу весен, літ і зим,
Що ними край мій тихо переходив,
Аж доки виросли міста, й заводи
Свій кучерявий розстелили дим
На вас, поля, левади та городи,
І на рядки моїх думок і рим…

Але ще довго-довго за новим,
Що шлях йому послався на висоти,
Тягтимиться без волі і охоти
Все те, що ми його звемо старим, —
Вони бо скуті коренем одним!