Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/81

Немов у сні туди перелетів,
Де тяжить брук над мертвим перелогом!

О, коротенька наче смерть дорого,
Що розірвала світ на тут і там!
Вже я тепер нічому не віддам
Так як раніше міг, себе усього!
Нехай гудки упевнено і строго
Щоранку крають вічність пополам —
Чужий, чужий я цим новим богам,
З своїм селянським розминувшись богом!
Але ж і там, де за останнім рогом
Ще і тепер дозволено полям
Нудити світом, не знайду нічого,
Чому б курити пісні фіміям!

Поля, поля! Тепер не сила вам
Зростити спів в вашім колишнім сині,
Що відчинив спокійне серце нині
Для вас чужим і мертвим голосам!
Бо ось виразно відчуваю сам —
В полоні цегли і трамвайних ліній —
Що я чужий вашим волошкам синім,
Вашим світанкам, вітрові й вівсам,
В ту саму міру, як і тим часам,
Що мов раби лягли до ніг машині,
Що їм відкрився крамарський Сезам
Під брязкіт куль, карбованців й аршинів.

І через те, мабуть, моїй хвилині
Вже не піднести гордо голови,