Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/82

Аж доки час воїстину новий
Мов пишний крин зросте на Україні,
І днів роздерті мертві половині —
Ширококрилий вітер степовий
І бруку темний та голодний вий —
Розквітнуть десь в гармонії єдиній!
Але ж за те, коли вечірні тіні
Проллє на землю безмір світовий,
Буває часом — в тихій самотині
Я відчуваю часу літ живий!

Тоді і шепіт жовклої трави,
І кожний голос, що бренить в природі,
І вулиць гам, і мудрий спів заводів,
І ви, думки умріяні, і ви —
Усе мені співає — уяви.
Що вже ніщо стоїть на перешкоді.
Щоб давній світ у небувалій згоді
Свою прадавню єдність відновив!
Для того-ж в кожнім стогоні лови
Початок ще нечуваних мелодій,
Натяк на світ воїстину новий,
Прекрасний так, що й уявити годі!

Коли пустелі мертві і безводі
В садок обернуть дужі орачі,
Що кожен з них ще за дитинства вчив,
Що на землі він у своїй господі!
І зникнуть десь в минулому на споді
Від людських серць завжди нові ключі
Лиш через те, що той, хто волочив —