Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/88

Вселюдські мрії ніжні і прозорі!
Коли-ж огнем своїх лабораторій
Розженете довічні тумани,
Що криють, наче хвилі неозорі,
І цемент ваш і проріст ярини?

Коли-ж страхіття визиску й війни,
Що, вас створивши, володіють нами,
Десь накладуть своїми головами
За всі гріхи німої давнини?
І ви, знанням озброєні сини
Наївних сел, що никнуть над степами,
Приведете їх за яснії брами,
Де рани давні вигоять вони!
Живі уламки днів старовини!
Убогі стріхи, вквітчані вишнями —
Хто сліз гірких над вами не ронив,
Хто не болів і не болить за вами!

Мільйони сел, де поруч комнезами
Й вечірній дзвін до церкви — знаю вас!
Не швидко ви у той щасливий час
Доженете скрипучими возами!
Ще вам не раз звертати на той самий
Знайомий шлях — проклятий вже не раз —
Знесилля, муки, темряви й образ,
Политий потом, кров'ю і сльозами!
Аж доки там, за дальніми часами,
Не раз змінившись в профіль і en face,
Давно розставшись з степом і лісами,
Почуєте доби нової глас…