Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/91

Не дзвін коси, а впевнені гудки
Залізних коней з м'язами титанів!

В яких рядках поезій чи романі
Я оспіваю час, що десь гряде?
Я, що схилив покірне і бліде
Своє лице у двох віків на грані!
Ось тільки бачу так немов в тумані
Прекрасних, дужих, радісних людей —
І вся земля співає, і гуде
Широкий простір буйних океанів…
І пишні села, радістю убрані,
За руку місто впевнено веде…
І на горі всіма забутий Канів
Благословляє в далечінь дітей!

Мільйони книг, теорій і ідей,
Вся точність формул, вишуканість рими,
Все, що часами давніми й новими
Дало землі надхнення молоде: —
Знання і досвід, що для них ніде
Не ставить світ духовий та видимий
Якихось меж, і триєдине з ними
Мистецтво вічне, що було й буде, —
Усе для часу, що до нього йде
Життя помалу кроками важкими,
На цім шляху лишивши де-не-де
Руїни, біль і розпач нестерпимий!

О, краю рідний, степе несходимий!
Надійде час — і темрява густа,