Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/93

Такий могутній, вільний та безжурий!
Й мистець від браку живлення понурий
Не оберне надхнення в адюльтер —
І зникнуть з творів славлені Лаури
Пташки, зідхання, зорі і етер…

Новий герой — пілот і інженер —
Зламає звички, примуси і ґрати —
І буде мудрий дужого вітати —
Його новий всевидящий Гомер!
Але не нам, я знаю, й не тепер
Світів нових встановлювати дати, —
Нам хоч би степ дідизний доорати,
Бо й досі голос степу не завмер!
І не беруся я à livre ouvert
Метаморфоз прийдешнього читати,
Бо ще і досі серця не віддер
Я від порога батьківської хати!

Та й як живому серце відірвати
Від берегів біжучої доби, —
Хіба не всі для неї ми раби,
Чи не для всіх вона єдина мати?
Та навіть пес десь на селі кудлатий,
Найближчий друг дитячої юрби,
На греблі тінь похилої верби,
Парфуми гною, конопель і м'яти
Мені рідніші, ніж майбутні шати,
Що ці ж долини тихі і горби
Десь приберуть, коли мені лежати
У тій землі, що я її робив!