Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/94

А в серці біль самотній — о, якби
Бодай на мить узріти шлях широкий, —
В далечені такі прекрасні роки,
Віків прийдешніх відблиск голубий!
Де на сторожі правди — не убій!
Поставлять люди — примус одинокий,
Й лише в казках залишаться морлоки —
За хліб черствий ошукані раби;
І не до церкви з хутора баби,
А в храм науки світлий і високий
Внесуть в очах васильків дух слабий —
Землі моєї виснажені соки!

О, днів майбутніх спокію глибокий,
На землю цю знесилену прийди!
А я вітати в днях моїх радий
Бодай здаля твої повільні кроки!
Нехай мій час — кривавий і жорстокий,
Аби тебе він болем породив,
Аби злилися села й городи —
Життя нового слуги і пророки!
І хай не прийде радість ця, аж доки
На кладовищі кущик лободи
Розквітне з мене — мрійник смутноокий,
Я дослухаюсь до її ходи!

І так молюся инколи — гряди,
Доба від продажу й купівлі чиста,
Коли не буде ні села, ні міста,
А будуть тільки люди і сади!
І днів моїх скривавлені сліди